Характеристика Регіни Стальської

Хто така Регіна

Регіна Твардовська з’являється спершу в спогадах Євгенія Рафаловича. Він, ще студент, бачить її на балу й на вулиці, а потім у школі гри на фортеп’яні — у чорному вельоні, в жалобі після смерті матері. Щоб бути поруч, записується на лекції гри в тій самій школі. Франко малює їхні «золоті дні»: ні освідчень, ні поцілунків, лише уроки, розмови на вулиці й упевненість Євгенія, що між ними «стіна відчуження не існувала». Наприкінці Регіна дає йому візитівку з адресою.

Закінчується все так само тихо: Євгеній складає докторський екзамен, пише їй про це — і в відповідь отримує картку від її тітки: сестріниця «вчора вийшла замуж».

Десять років у чужому домі

Про шлюб Регіни спершу розповідає сам Стальський. Він каже про неї: «Вона холодна, як риба», але не помічає, як у його ж розповіді вона діє: вимагає відправити служницю Орисю, плаче в спальні, приходить під його двері — «просила прощення, товкла головою до одвірка». Сам він, за власними словами, після тієї сварки десять років до неї не говорить.

Так вони й зустрічаються з Євгенієм: Стальський привозить його до себе як свідка на «сімейне свято», і тільки тут обоє дізнаються про долю одне одного. Регіна виходить до гостя у шлюбній сукні. Вона пояснює це сама: сукня — «символом мого найбільшого нещастя», у яку тітка «закляла всіх злих демонів». Якщо вони досі «чигають», то нехай «мучать мене до решти».

Парк: чому вона сказала «ні»

У парку Євгеній пропонує їй утекти за море. Вона відмовляє не з гордості, а з тверезості. «Ти бачиш у мені не те, що дійсно сидить перед тобою, а свій ідеал», — каже Регіна, і це влучає в те, що вже сталося: у домі Стальського Євгеній був «трохи розчарований», побачивши її. «Краденим щастям, так?» Вона боїться, що за день-два «крадене щастя переміниться на нову тюрму, нові кайдани», і не хоче, щоб Євгеній розплатився своєю справою.

Далі вона сама мучиться цим рішенням. У монолозі, зверненому до Євгенія, якого поруч нема, пригадує діамант на вершку гори й каже: «тим моїм діамантом був ти, була твоя любов». І додає: «Геню, рятуй мене!»

Ніч перед вічем

Регіна бере віно й іде до Євгенія, але чує від нього лише про розлучення. «Адвокатський інтерес поперед усього», — гірко відповідає вона. Спершу признається: йшла, «щоб віддатися вам, бути вашою наймичкою», а потім відмовляється від сказаного: «Тепер я знаю, що се була дурниця, моя глупа ілюзія». Любов, каже вона, «не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини». Саквояжик із віном залишає на його столі «на основний фонд», але не встигає піти — у двері стукає Стальський.

Удома, куди вона повертається раніше за чоловіка, незабаром з’являється Стальський із двома свідками. Він б’є її й плює їй у лице, а коли засинає за столом, вона бере сікач і молоток і вбиває його. Франко подає це не як помсту, а як злам: у ній «устає якась нова грізна сила». Далі Регіна йде за стуком балії й, повторюючи «Іду, йду!», опиняється на мосту, де Баран зіпхне її у вир. Слідство вирішить, що вона сама вбила чоловіка й втопилася; її тіло знайдуть, коли розтане лід.

Висновок

Франко не робить із Регіни ні святої, ні безсловесної жертви. Вона вперто тримається небагатьох речей: говорить правду, не хоче красти чужого, віддає віно на справу, в якій сама участі не візьме. І все ж їй не стає сили вчасно порвати з домом Стальського, а Франко не робить з цього докору: десять років без захисту ламають і сильніших. Тому її смерть у повісті читається як вирок не одній людині, а середовищу, де про її становище знає навіть пробощ, але не втручається ніхто.