Характеристика Євгенія Рафаловича

Хто такий Євгеній Рафалович

Євгеній Рафалович — адвокат д-р прав, який щойно переїхав у «в однім із більших провінціональних міст» Галичини. Перша сцена повісті показує його після першого виступу в новому місті: селяни, яких він урятував від вироку, «з слізьми в очах дякували», а він збув їх коротко, повчив, що робити далі, і пішов не озираючись. У ньому видно людину, що тримається правила «aequam servare mentem» — зберігати рівновагу духу. Така закритість — одна з його головних властивостей.

Його життя до того складалося зі втрат. Він сирота, вихований опікуном — сільським священиком, якому «при смерті вкрадено всі гроші», що мали лишитися Євгенію. Улюблена панночка, в яку він закохався під час навчання, виходить заміж за іншого. І при цьому товариші називають його «невлічимим оптимістом»: у кожній біді він бачить загартування.

Праця в повіті

Не минуло й кількох місяців, як канцелярія Рафаловича стала однією з найпопулярніших у повіті. Але популярність він здобуває не обіцянками, а правдою. Франко пише, що він «поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями» — і тому багато селян спершу відходять від нього скривджені: звикли, що їм обіцяють швидкий виграш, а чують правду про програну справу. Свою канцелярію він робить руською й не відступає від цього, хоч з нього сміються й урядники, і «міські головачі»: для них він то «демагог», то «москаль».

Його програма проста: не політика, а економіка. Він радить священикам і учителям закладати «каси позичкові, зсипи збіжжя, крамниці», а вже потім говорити про політику. Свою мету він бачить у тому, щоб навчити селян жити з людьми й солідаризуватися: «Почуття солідарності між людьми — се мета тої школи».

Розчарування й упертість

Найболючіше його б’ють не пани, а ті, кому він хоче допомогти. Він радить буркотинським селянам купити Брикальського маєток, але вони не вірять: «Не нашої голови на се треба». Відмовляються, забирають папери, а потім розповідають панові про його раду. Євгеній гірко каже: «Волите бути жебраками і попихачами, ніж панами в своїм селі». Згодом, в осінній мряці по дорозі до Бабинців, він розуміє, що за його словами про життєву школу стоїть надзвичайно важка праця: «Ах, як багато праці потрібно!»

Він не обирає легких шляхів. Вагман пропонує йому викупити маєток із дубовим лісом, що за пару літ приніс би великі гроші. Євгеній відмовляється: «Той маєток став би як мур між мною і селянами». У його розумінні свобода — це незалежність від вигоди: «хочу бути вільним чоловіком, паном своєї волі».

Регіна

Любов до Регіни — головна лінія повісті про особисте життя Євгенія. Вони зустрічалися лише в школі гри на фортеп’яно у Львові, не розмовляли про кохання, але він «чув тиху гармонію тої душі». Після докторського екзамену він шле їй візитівку і отримує відповідь її тітки: «Ви трошечка спізнилися». Після цього він десять років береже її візитну картку.

Коли вони зустрічаються знову, Регіна вже дружина Стальського. Євгеній плаче над її долею, потім у парку просить її тікати з ним: «Нас ділить фікція, а не могила». Вона відмовляє: «Краденим щастям, так?» І додає: «Адже ж тут подвійна крадіж. Ти вкрав би мене від мужа, а я тебе від твойого діла». Дорогою до Бабинців він відчуває сором за свій намір кинути все заради жінки.

Коли Регіна приходить до нього ввечері, він заводить мову про розвід, не одразу розуміючи, що вона прийшла назавжди піти від чоловіка до нього. Він чесний, але нечутливий: «І я сам бачу, що пора наших любощів минула». Він відмовляється брати її саквояж, а коли в двері вривається Стальський зі свідками, брехнею й силою рятує її: скидає чоловіка зі сходів і виставляє револьвер.

Віче й арешт

Після газетної війни з властями Євгеній скликає перше в повіті народне віче. Староста пробує його зірвати, але бурмістр і Вагман перехитрюють уряд. На віче Євгеній закликає селян: «Не даймо загарбати собі своєї кирвавиці». Селяни говорять самі, і це його головна перемога.

Але посеред віче його арештовують за вбивство Стальського. Він говорить із селянами до кінця: «Кленусь Богом і сумлінням, що я невинний». Згодом його випускають, і, прийшовши до старости, він вимагає прилюдної «регабілітації». Повість завершується тим, що він подає донесення про нове віче.

Висновок

Євгеній — не герой-переможець. Він втрачає Регіну, програє селянам перший раунд, потрапляє за ґрати. Але він повертається до роботи кожного разу, бо знає, що «як багато праці потрібно». Для Франка це і є правда про інтелігента: його сила — не в успіхах, а в тому, що він не здається. І саме про його «перехресні стежки» — з жінкою, яку не вберіг, і з народом, якому ще не допоміг, — розповідає повість.