Символіка назви повісті Івана Франка «Перехресні стежки»

Назва повісті Івана Франка звучить у самому тексті лише один раз. Євгеній Рафалович думає про Регіну й гірко підсумовує: «Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються!» Це і є ключ до всього твору.

Перехрестя — це не зустріч. Це коротка мить, коли двоє опиняються поруч, а потім ідуть у різні боки. Саме так відбувається все в повісті.

Стежки Євгенія і Регіни перетинаються у Львові десять років тому, а потім у повітовому місті. І розходяться — спершу через тітку, потім через те, що обоє спізнилися: коли Регіна нарешті приходить, його кохання вже минуло.

Стежка інтелігента й стежка селянина теж перетинаються — на вічі, де люди вперше в житті говорять уголос. Але просто з подіуму Рафаловича арештовують, і народ бачить свого оборонця під конвоєм.

Перетинаються навіть стежки українця і жида: лихвар Вагман приходить до Рафаловича й пропонує допомогу селянам. Із цього могло б вирости щось велике — але Вагмана вбивають раніше, ніж щось виходить.

Отже, назва обрана точно. Франко не обіцяє читачеві, що люди знайдуть одне одного. Він показує країну, у якій добрі наміри розминаються так само, як розминаються люди на широкому степу.

Заголовок «Перехресні стежки» Іван Франко пояснює в самому тексті, і то лише одного разу. Євгеній Рафалович, ображений і на селян, і на власну слабкість, дивиться з вікна на Регіну на лавочці в парку й думає: «Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше». Уся композиція повісті — розгортання цієї однієї фрази.

Найочевидніше перехрестя — любовне. Євгеній і Регіна сходяться двічі, і щоразу спізнюються: перший раз він посилає їй звістку про докторат наступного дня після її вінчання, другий раз вона приходить до нього тоді, коли його почуття вже вигоріло. Ніхто з них не винен, і саме це найгірше: трагедію робить не лиходій, а розклад руху.

Друге перехрестя — громадське. Ціла повість веде до дня, коли інтелігент і селянство нарешті стають поруч. На вічі на Вигоді говорять люди, про яких «всякий сказав би, що ледве вміють дорахувати до п’ятьох», і говорять так, що навіть бурмістр-скептик визнає їхній талант. І тут-таки на подіум сходить комісар і виводить Рафаловича під конвоєм. Стежки зійшлися рівно на одну промову.

Третє перехрестя — національне. Лихвар Вагман, що змінив своє життя після смерті сина, приходить до Рафаловича з планом викупу панських земель, а потім пояснює бурмістрові, чому жиди мусять будувати міст до руського берега тепер, «коли вони ще слабі». За кілька днів по цій розмові його душать двоє звичайних злодіїв — не пани й не селяни, а ті, кому просто треба грошей на дорогу до Америки.

Є в повісті й прямий образ до заголовка: старий Демко, що заблудив у молодому лісі поблизу рідного села й стоїть посеред рівного шляху, не знаючи, в який бік іти. Євгеній думає над ним: «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?»

Тому назва повісті не декоративна. Вона попереджає: розв’язки не буде. Франко пропонує читачеві не сюжет із кінцем, а картину країни, де все справді потрібне розминається на кілька днів або на кілька кроків.

Свою назву Франко пояснює в тексті сам. Євгеній Рафалович думає про Регіну: «Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються!»

Перехрестя — це мить, а не спільна дорога. Так у повісті відбувається все. Євгеній і Регіна сходяться двічі й двічі розминаються: спершу він спізнюється на день, потім вона приходить, коли його кохання вже минуло. Інтелігент і селяни сходяться на вічі — і одразу після цього героя арештовують просто з подіуму. Українець Рафалович і жид Вагман так і не домовляються, але Вагман допомагає віче відбутися — і за кілька днів його вбивають.

Є й прямий образ: старий Демко, що заблудив у лісі поблизу рідного села і стоїть посеред рівного шляху, не знаючи, куди йти.

Отже, назва точно передає задум: Франко пише не про зустріч, а про розминання, і тому в повісті немає щасливого кінця — тільки нове віче, призначене на наступний торговий день.