Характеристика Омелька Кайдаша з повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Риси характеру

Майстерність і працьовитість

Автор каже: «Він був добрий стельмах»: Омелько робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала й заробляв добрі гроші. Перший епізод повісті застає його з струга в руках — він лагодить вісь, а в п’ятницю, коли постить, не йде навіть обідати. Але гроші «втікали до шинкаря», а «панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток».

Богомільність і забобонність

Кайдаш ходить до церкви щонеділі й на вечерню, двічі на рік говіє, любить «молитись і постити» і постить «дванадцять п’ятниць на рік». Він вірить, що хто попостить у п’ятницю перед паликопою, «той не буде в воді потопати», і обурюється на синів: «Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики?» Коли воли ламають вісь, він бідкається: «Покарала мене й свята неділя, й свята п’ятниця. Тепер хоч сядь та й плач!»

Слабкість до горілки

Повертаючись від пана, Омелько заходить у шинок, виправдовуючись: «одна чарка не гріх, бо вже од голоду аж шкура болить». Пропиває половину грошей і вертається додому так п’яний, що в сінях падає в діжку з водою й думає, ніби «вліз у ставок». Пізніше він постить у п’ятницю, а «з горя, сливе, щодня» вертається з шинку п’яний. Ця слабкість стає причиною й його видінь.

Нерішучість у господарстві

Омелько скаржиться на круту гору перед своїм двором, об яку ламаються осі: «Чом би пак і тобі не розкопати», — каже він кумові. Але коли сини відмовляються, він відповідає: «А хто ж її розкопає, як ми не почнемо? Комусь треба почать», а потім — «Не буду ж і я його копать. Нехай його чорти розкопують». Лише наприкінці повісті люди прокопують спуск навкоси, «так як колись радив старий покійний Кайдаш».

Запальність і слабкий авторитет

Коли Карпо захищає Мотрю, Омелько кричить: «Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись». Син відповідає: «бо й я налигача знайду». У сварці за мотовило Омелько замахується на Мотрю мотовилом, а Карпо кидає його навзнак. «Нема в тебе бога в серці!» — вимовляє батько через силу, а потім іде в шинок «запивати сором».

Намагання помирити родину

Кайдаш не лише лютує. Він докоряє жінці: «Чи ти, стара, здуріла на старість, чи що?» — і нагадує: «Сьогодні субота, а вона пісні затягла». Питає невісток: «Чого це ви гризетесь?» і додає: «Чи вже не помиритесь коло однієї печі?» Обіцяє поставити Карпові хату через сіни, а наступного дня після бійки приносить жінкам двоє нових мотовил: «Нате вам двоє мотовил та, про мене, очі повиколюйте собі».

Втрата влади в сім’ї

Лаврін відповідає на його докори: «Не питай старого, а питай бувалого», і відтоді «загарбав хазяйство в свої руки». Автор підсумовує: «Загнали діти батька на піч на одпочинок». Сам Кайдаш гірко жартує в шинку: «Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця».

Страх перед нечистою силою

Після церковного видіння, коли співають образи, а на образі «страшного суду» сміється пекельна голова, Кайдаша переслідують чорти: то «чорненький хлопчик з маленькими ріжками», то чортики на свинях, то на лаві «здорові чорти». Він молиться «як моляться маленькі діти» і зізнається: «Це моя смерть іде за мною, коли вже до мене приходив небіжчик батько». Через тиждень його знаходять утопленим коло млинової застави.