Характеристика Карпа Кайдаша

старший син, чоловік Мотрі 10 клас

Риси характеру

Суворість і неприступність: Автор пише, що тонкі пружки його блідого лиця «мали в собі щось неласкаве», а «гострі темні очі були ніби сердиті». Карпо «не зачіпав дівчат, не жартував з ними», і дівчата «звали його гордим». Навіть коли його губи усміхались, «насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось».
Насмішкуватість до батькової побожності: Омелько вірить, що хто спостить цілий день у п’ятницю, той не потопне. Карпо відповідає: «В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна». Коли батько п’яний вертається з шинку, глузує: «вже не будете в воді потопати». Коли в неділю віз перекидається, підсумовує: «Вас, тату, все карає як не п’ятниця, так неділя».
Упертість і непокора батькові: Коли батько замахується на Мотрю, Карпо каже «понуро»: «Тату, в Мотрі є чоловік». Далі — «Тату! Оступіться, прошу вас» і «Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас». Коли Кайдаш штовхає його в груди, Карпо кричить: «Не лізь, бо задушу, іродова душе!» — і збиває батька з ніг.
Опора для Мотрі, але не сліпа: Він каже батькові: «Ба не Мотря винна, а мати». Але коли Мотря в запалі кидає ложку об стіл, Карпо «вперше сердито» дорікає їй: «Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хліб ложкою». А на Мотрине «Піди та вилай свою матір» відповідає: «Іди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора».
Самостійність і гордість: Просить батька відділити його: «Лучче, тату, зовсім одрізниться з худобою і полем». Автор пише, що Карпо «не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові»: коли йому треба було спрягтися під плуг, він «ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми».
Жорсткість у гніві й швидкий сором: У війні за коня Карпо жене матір дрючком до ставка; коли вона вскакує у воду, він зупиняється й кидає: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Волость присуджує йому десять різок або п’ять карбованців матері, поки він її не перепросить, і тоді «Карпові стало сором. Він не робив панщини, і його пани не били».
Тверезість і принциповість у громаді: Громада обирає його десяцьким: «Карпо чоловік гордий та жорстокий». Берко знав, що Карпо «горілки не любить і на сході йде все проти його». Коли громада віддає Беркові шинок, Карпо каже: «Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це!» — і відходить набік.

Хто такий Карпо

Карпо з’являється вже в першому розділі: «широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем». Автор одразу зазначає, що в його лиці є «щось неласкаве», а «гострі темні очі були ніби сердиті». На відміну від веселого Лавріна, Карпо «ледве володав руками, морщив лоба», і братові відповідає «знехотя». Він «не зачіпав дівчат», тому дівчата «звали його гордим».

Карпо й Мотря

Про дівчину він говорить так, ніби вибирає працівницю: «Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку». Але коли Лаврін називає Мотрю, Карпо «задумався», і її образ не йде йому з думки. Любов у нього виходить незграбна: він перекидає її глиняники, перекидає воза, задивившись на неї, і обіцяє: «найму завтра музики». Сам він «не любив і не вмів танцювать», тож стоїть оддалеки, заклавши руку за пояс, і мовчки дивиться. Коли Мотря сумнівається, «чи ти мене вірно любиш, чи з мене смієшся», він відповідає просто: «Я не гордий, я не пишний і гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю і з тебе не сміюся».

Карпо й батько

З батьком Карпо в постійній суперечці. Омелько постить п’ятниці, а Карпо їдко глузує. Спершу це лише слова, але в сварці за мотовило вони стають ділом: Кайдаш б’є Мотрю мотовилом по руці, Карпо заступає її, батько штовхає сина в груди, і Карпо «кинувся, неначе звір, на батька». Автор показує дві реакції. Спершу Карпо стоїть за повіткою «в одній сорочці» й ніби «здерев’янів од тієї події». Але згодом, за словами автора, він «забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого-небудь парубка в шинку». Кайдаш після цього «боявся Карпа».

Самостійність і ціна

Після сутички Карпо хоче одного — окремого господарства. Він просить батька: «Одрізніть мене з худобою і з полем. Буду плакати на себе, а не на вас». Він справді «набрався багато лиха», але нікому не кланяється: на оранку шукає супряжичів між чужими. Коли Кайдаш помирає, Карпо з Лавріним ділять землю, і Мотря, міряючи город поясом, розпалює війну; Карпо спершу спокійно каже їй: «Неправда твоя», але згодом підтримує її вимоги: «Мотря каже правду».

Крайня точка

У фіналі Карпо стає жорстоким. Коли мати заступає йому двері хліва, де зачинено його коня, він хапає її за плечі й трясе так, що «легенький хлів увесь затрусився», і кричить: «Нате, їжте мене, або я вас з’їм!» А потім жене Кайдашиху дрючком до ставка. Лише рішення волості, що його, десяцького, можна «простягти і всипать десять різок», будить у ньому сором. Він перепрошує матір, і двори на якийсь час миряться.

Карпо й груша

У війні за грушу він знову стоїть на своєму. Лаврін нагадує, що груша його, бо він її прищепив, а Карпо відповідає: «груша росте на моїй землі. Мало чого там батько не говорив колись». Волость і священик пропонують ділити груші пополовині або продати Лавріну два аршини землі; на це Карпо реагує різко: «Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю». Так вперте «моє» стає причиною війни, яку він сам не здатен закінчити: вона закінчується, коли груша всихає.

Висновок

Карпо — людина, яка не вміє поступатися, але вміє стояти на своєму: бачить, що мати кривдить Мотрю, і каже про це; не пристає на шинок Берка, хоч його не слухають. Але та сама упертість робить його грубим із батьком і жорстоким із матір’ю. Автор не виправдовує його й не осуджує, а показує, як сила, не прикрашена м’якістю, руйнує те, що захищає, — родину.

Стосунки з іншими

Мотря: Вона його вибір: він хотів, «щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем». Він захищає її від батька, але вміє й осадити: «Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся!» А коли Мотря «наперчила» сварку, насмішкувато каже: «Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець».
Омелько Кайдаш →: Батько «боявся Карпа». Після сутички за мотовило Кайдаш ледве вимовив: «Нема в тебе бога в серці! Недурно ж ти до церкви не ходиш». А над батьківською смертю Карпо каже: «Постив батько дванадцять п’ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився».
Кайдашиха: Він «зовсім не слухав не тільки її, але навіть батька». Мати радить: «Ти візьми ремінні віжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась», — а Карпо не слухає. Але в останньому розділі сам жене її дрючком до ставка й потім перепрошує.
Лаврін: Брат, з яким Карпо ділить землю, потім воює за город і грушу, а потім знову мириться. Коли вони спрягаються під плуг, Карпо ходить за плугом, а Лаврін «був за погонича»; Лаврін держить до хреста Карпову дитину.
Берко й громада: Громада віддає Беркові шинок і «дорого потім заплатила». Карпо на сході каже, що не пристає на це, але його не слухають.

Цитати-характеристики

«Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве.»

розд. I: перший портрет
«Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди.»

розд. II: автор про Карпа
«Вас, тату, все карає як не п’ятниця, так неділя.»

розд. II: після перекинутого воза
«Тату, в Мотрі є чоловік.»

розд. III: коли батько замахується на Мотрю
«Не лізь, бо задушу, іродова душе!»

розд. IV: коли батько штовхнув його в груди
«Лучче, тату, зовсім одрізниться з худобою і полем.»

розд. IV: про поділ господарства
«Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це!»

розд. VII–VIII: на сході про шинок Берка
«Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!»

розд. IX: на березі ставка

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Карпо Кайдаш: хто він і яким його бачить автор.
Суворість, гордість, мовчазність.
Карпо й Мотря: кохання без слів.
Карпо й батько: від глузування до бійки.
Самостійність: окрема хата, окреме господарство.
Карпо й мати: вершина жорстокості й сором.
Громадянська позиція: Берків шинок.
Висновок: сила й слабкість упертого характеру.