Характеристика Мотрі Довбишівни

дружина Карпа, старша невістка 10 клас

Риси характеру

Жвавість і непокора: У портреті автор одразу пише про «щось гостре, палке, гаряче»: у лиці й очах було видно «розум з завзяттям і трохи з злістю». На розглядинах вона «своїм пронизуватим розумом» бачить у солодкості майбутньої свекрухи «патоку», а в Кайдашевій хаті «була не з таківських, щоб комусь покорятись».
Працьовитість: У перші дні в чужій хаті Мотря сама варить, мете, місить діжу й пече хліб: «Діло ніби горіло в Мотриних руках». А коли настає літо, «Мотря жала дуже швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж Кайдаш з Кайдашихою».
Гострий язик: На кожне слово у неї є відповідь. Свекрусі, яка каже: «пани вивчили мене на економії», вона відрізає: «Я, хвалити бога, панщини не робила й у панів не вчилась». Коли Кайдашиха при кумі через ворота розповідає, що Мотря «лінива» й «здорова, як кобила», Мотря виглядає з сіней: «Од кобили чую!»
Кмітливість і вміння передражнити: Матері, яка питає, чому перекинуті глиняники, вона відповідає, що в двір ускочив чийсь кабан, — а сама, за словами автора, осміхається до стіни. Коли Кайдашиха будить її вдосвіта, Мотря стогне «достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха»: «Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану».
Прагнення до самостійності й власності: Ще з новим мотовилом у руках вона «почула в собі дух господині, самостійної господині». А коли Карпо з Лавріном переносять її скриню в нову хату, Мотря сідає на скриню й каже: «Тепер я зовсім пані!», «як цар на престолі». Те саме почуття виявляється в поділі города: вона міряє його поясом, і Лаврінова половина щоразу виходить більшою.
Вразливість під гордістю: Після першої великої сварки з Кайдашихою Мотря «чула, що на її душу лягло щось важке, але ні одна сльоза не виступила на її очах». Вперше вона плаче, коли свекруха кривдить її з тонким полотном, і втирає сльози «крадькома». А коли Кайдашиха привозить їй з ярмарку чорну хустку й убогу матерію, питає: «Мабуть, хочете мене в черниці постригти».
Непримиренність і жорсткість: У війні з Мелашкою й Кайдашихою Мотря не знає міри: кидає миску свекрусі під ноги, лазить на чуже горище по яйця, заганяє Лаврінового кабана в хлів і вимагає викуп. Дітям вона кричить: «Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка», — а бублики, які вони все ж узяли, відбирає й кидає собакам. Автор називає її: «Хазяйновита, але скупа».

Хто така Мотря

Мотря з’являється в розмові братів: Лаврін радить Карпові Довбишеву старшу дочку, бо вона «й гарна, й трохи бриклива», а Карпо хотів саме такої, щоб мала «серце з перцем». Автор показує її біля білої стіни хати — висока, рівна станом, з чорними косами, «ніби намальована на білій стіні». В очах у неї «розум з завзяттям і трохи з злістю».

Першу зустріч із Карпом вона перетворює на гру: змушує його відступати по призьбі, замахується віхтем з червоною глиною, а коли Карпо перекидає її глиняники, відбріхується матері про чужого кнура. Автор пояснює її стриманість: Мотря бачить, що Карпо залицяється, тому «здержувала свій гнів», а «другому парубкові вона б і справді обмазала глиною потилицю».

Невістка, яка не мовчить

У Кайдашевій хаті Мотрі швидко відкривається, що свекруха охкає на печі, а сама здорова. Спершу вона мовчить і дивиться «спідлоба», а потім відповідає на кожне слово. Свекрусі, яка пишається панською наукою, відрубує: «Я, хвалити бога, панщини не робила й у панів не вчилась». Коли Кайдашиха з печі докоряє, чому Мотря не дивиться страви, та відповідає: «Якби я могла розірватися надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла». А коли Кайдашиха при кумі сказала, що невістка «здорова, як кобила», Мотря вигукнула з сіней: «Од кобили чую!», а наступного ранку, лежачи в постелі, додала: «Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять».

Бувало, що Мотря й губилась: на докір, що в коминові «скрізь віхті знать», вона лише «несміливо» обізвалась: «Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить». Але вже згодом вона відповідає й свекрові: «Хіба ж я дурно їм ваш хліб?»

Своя хата, своя воля

Нова хата через сіни дає Мотрі те, чого вона прагнула. Вона сидить на скрині, «як цар на престолі», й співає про свекруху, яку б «халяндри скакати» заставила. Автор каже, що з того часу Мотря у своїй хаті «ніби на світ народилась»: у свекрушину вона ніколи й не заглядала.

Але хата не робить її спокійною. Після смерті Кайдаша вона міряє город поясом і щоразу знаходить, що Лаврінова частка більша; коли ж свекруха з Мелашкою міряють удруге, обидві половини виходять однакові. Далі йдуть сміття, яйця, горшки, а коли Карпо переносить хату, Мотря домагається такого тину, «щоб і птиця через його не перелітала».

Ціна непримиренності

Автор не робить Мотрю героїнею. На подвір’ї у фіналі вона стоїть «висока та здорова, така заввишки, як Карпо», у вузькій запасці. «Хазяйновита, але скупа», вона «втинала одежу, як тільки можна було обтяти». Це вже не дівчина в квітках і стрічках із розділу II, а господиня, яка кроїть одежу якнайскупіше.

Свою війну Мотря переносить і на дітей: «Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка», — кричить вона, а коли Лаврінові діти лізуть по груші, погрожує: «Нехай тільки влізуть у мій город вдруге, то я їм ломакою ноги поперебиваю!» Але за її жорсткістю стоїть образа: свою першу сльозу вона втерла «крадькома», й відтоді не показує слабкості нікому.

Висновок

Мотря — один із найсильніших характерів у «Кайдашевій сім’ї». Вона не терпить кривди, вміє працювати й постояти за своє, але не вміє зупинитися. Автор показує, що ті самі риси, які на початку викликають симпатію — гостре слово, гордість, працьовитість, — у фіналі стають частиною колеса, що руйнує родину.

Стосунки з іншими

Карпо: Коли він залицявся до неї, вона «здержувала свій гнів»: «Другому парубкові вона б і справді обмазала глиною потилицю». У шлюбі підбурює його проти матері, а він спокійно відповідає: «Підсипай, підсипай перцю» і «Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець». Карпо — її опора, але не знаряддя: у суперечці з матір’ю він часто просто мовчить.
Кайдашиха: Головний ворог: Мотря називає її «люта змія». Сварки йдуть за все — полотно, мотовило, сміття, яйця, горшки й грушу. Мотря сунула свекрусі держаком деркача межи очі — та осліпла на праве око, а сама Мотря два дні сиділа в холодній.
Мелашка →: Мотря «не любила Мелашки» й «все чогось підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег». Автор пояснює: Мелашка жила зі свекрухою в одній хаті, «а через Кайдашиху Мотря була недобра й до Мелашки».
Довбиш і Довбишка: Заможні батьки, до яких вона біжить обідати, коли посвариться: «В мене свекруха люта змія». Мати радить: «Кажи, дочко, свекрові, щоб вас одрізнив, а то ви колись з свекрухою спалите хату».
Діти: Мотря не дає Кайдашисі свого сина й відганяє її від колиски. Її слова про бабу діти повторюють: «Баба погана, баба злодійка!» Для Мотрі діти — частина боротьби за власне подвір’я.

Цитати-характеристики

«Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.»

розд. I: Лаврін про Мотрю
«Я, хвалити бога, панщини не робила й у панів не вчилась.»

розд. III: до свекрухи
«Якби я могла розірватися надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла.»

розд. III: коли свекруха кричить із печі, чому вона не дивиться страви
«Не моя воля волить у цій хаті.»

розд. III: про себе, коли отримала чорну хустку
«Вона почула в собі дух господині, самостійної господині.»

розд. IV: автор про Мотрю з новим мотовилом
«Тепер я зовсім пані!»

розд. IV: у новій хаті, на скрині
«Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать.»

розд. III: до Кайдашихи, яка погрожує кочергою
«Ти — змія люта, а не свекруха!»

розд. VII–VIII: у розпал бійки з Кайдашихою

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Мотря Довбишівна: хто вона й як потрапила в Кайдашеву хату.
Портрет: чорні очі, швидкий розум, «серце з перцем».
Перші тижні: праця, образа й непокора.
Мотря й Кайдашиха: відповідь на кожне слово.
Своя хата: «Тепер я зовсім пані!»
Війна за город, сміття, яйця, горшки й око.
Мотря й Карпо: опора й упертість.
Мотря як мати: діти в ворожнечі.
Висновок: сила характеру й ціна, яку вона платить.