Характеристика Лавріна Кайдаша з повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

молодший син, чоловік Мелашки 10 клас

Риси характеру

Веселість і жартівливість: Автор пише, що його «веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво», а «веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити». Коли Мотря й Кайдашиха тягнуть одна в одної мотовило, він кепкує: «Та це вони, мабуть, в ворона граються». А за обідом зліпив із м’якушки коника й поставив на столі — через цей жарт Мотря й кидає ложку.
Закоханість і щирість у почуттях: Побачивши біля Росі Мелашку, він думає: «Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!» До неї ходить у Бієвці «через день і зовсім розледащів», а коли мати кепкує з бідності майбутньої невістки, відповідає: «Хоч між дровами, аби з чорними бровами!»
Кмітливість і хитрість заради кохання: Батькові він відбріхується, що довго стояв у черзі до млина. Бієвським парубкам каже, що шукає в селі роботи, і тут-таки веде їх у шинок на могорич, бо «знав парубоцький звичай» — так він купує право ходити на чужу вулицю до Мелашки.
Вірність і захист дружини: Вдома «Лаврін оступався за нею та й годі сказав», а коли Мелашка пропадає в Києві, він докоряє матері: «Бо ви її гризли, гризли, доки до свого не догризлись». У Києві ігумен радить йому залишитися в монастирі на роботу, і Лаврін ледве не погоджується, «але йому дуже хотілося знайти Мелашку!» Знайшовши її, дивиться лише «смутними докірливими очима». Автор підсумовує: Лаврін «ніколи її не то що не бив, і пальцем не зачепив, навіть ніколи не лаявся з нею».
Самовпевненість і непокора батькові: Він запрягає воли до млина, коли батько велить косити, а на докір відповідає: «А хіба ж Карпо вас питається, як іде на поле? А чим же я гірший од Карпа?» Далі: «Не питай старого, а питай бувалого». Відтоді «Лаврін загарбав хазяйство в свої руки», і, як сказано в повісті: «Загнали діти батька на піч на одпочинок».
Запальність у родинній війні: Коли Мотря лізе на горище по яйця, Лаврін трясе драбину й погрожує її скинути. Коли Мотря вибиває Кайдашисі око, «Лаврін і справді розлютувався»: видирається на дах і зриває кулики з Карпової хати. Волосному, що вимагає зліза, кидає куликом і кричить: «Не злізу, доки не одірву Карпової хати». Лише «зірвавши півсотні куликів», він «трохи прохолов».
Хазяйський розрахунок і впертість: У суперечці за грушу Лаврін не поступається: «Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груш, бо груша моя». На пораду священика взяти одноразову плату відповідає, що краще «щороку продам груш за три карбованці». Автор пояснює, чому все так серйозно: коли груша вродила, біля неї «пахло карбованцями».

Хто такий Лаврін

Лаврін — молодший син Омелька Кайдаша. Нечуй-Левицький із першої сторінки робить його протилежністю брата: Карпо насуплений і мовчазний, Лаврін веселий, рум’яний і говіркий. Він любить співати й грати на сопілці, добре знає, які в селі дівчата, і першим підказує Карпові Мотрю, в якої «серце з перцем». Тоді жарт видається безневинним, але саме з нього почнеться велика сварка двох родин.

Кохання до Мелашки

Лаврін везе борошно до млина, бачить за Россю дівчину, і йому досить цього, щоб забути про воли. Він іде за нею лісом, розмовляє, а наступного вечора приходить із сопілкою до млина, де вона чекає на камені. Закоханість виявляється в дрібницях: він ходить у Бієвці через день, бреше батькові про чергу до млина й ставить могорич місцевим парубкам. Мати застерігає його, але Лаврін уперто хоче саме Мелашку й одружується з нею. Навіть коли Кайдашиха, зайшовши до Балашів, з розгону б’ється головою об низький одвірок, він по дорозі додому не втримується від жарту: «Чи велика, мамо, моргуля на голові?» Гумор і любов у ньому йдуть поруч: бідну хату Балашів він перед матір’ю щиро хвалить, бо йому «й справді Балаші здавались луччими од усіх людей на світі».

Чоловік і захисник

У шлюбі Лаврін виявляється вірнішим, ніж можна було чекати. Йому шкода дружини, яку свекруха частує «полином», і він заступається за неї. Найсильніше це видно, коли Мелашка лишається в Києві: Лаврін боїться, що її вбито, дорікає матері й іде на пошуки, розпитує прочан і не лається, коли знаходить жінку в наймичках, лише каже, що її вже оплакали. Лише «смутними докірливими очима» він дивиться на дружину — це й весь його докір.

Господар і син

З батьком у Лавріна довго не ладиться. Він бачить, що Омелько постарів і пропиває гроші, а тому починає робити по-своєму: запрягає воли, коли велено косити, не питає дозволу, наче господар уже він. Коли ж батькові з похмілля ввижаються чорти, Лаврін виводить його з хати, змітає віником уявних павуків із постелі. Але тоді ж кидає й жорстоке: «добра смерть, коли ви, тату, й не перестаєте пити». Так автор показує, що м’якість Лавріна не безмежна: коли йдеться про господарство, він тверезий і вперто діє сам.

Запальний у родинній війні

У війні двох невісток Лаврін перестає бути жартівником. Він трясе драбину під Мотрею, а за кулики на Карповій хаті береться так, що волосному доводиться погрожувати йому різками. Коли брати ділять батьківський город і Мотря спантеличено міряє його поясом, Лаврін кидає їй, що її розуму не питали, «бо свого, бач, нема». У суперечці за грушу він виявляє те саме: упертість, розрахунок і відчуття власної правоти. Втім, коли все закінчується, Лаврін миритися з братом і навіть тримає до хреста Карпову дитину.

Висновок

Лаврін — образ веселої, добродушної людини, в якої всередині є тверда господарська жилка. Він і лагідний чоловік, і самовпевнений син, і гарячий учасник війни, яку сам колись започаткував жартом. Через нього Нечуй-Левицький показує, що навіть добра людина в умовах дрібної скупості й заздрості легко втягується в безглузде змагання за груші й горщики.

Стосунки з іншими

Мелашка →: дружина; Лаврін закохується в неї над Россю, захищає від свекрухи, а коли вона зникає, іде шукати її в Київ
Карпо Кайдаш →: старший брат; Лаврін колись сам порадив йому Мотрю, а потім упирається за батьківський город і грушу; брати то сваряться, то миряться
Кайдашиха: мати; Лаврін схожий на неї з виду, найчастіше стає на її бік у війні з Мотрею, але інколи кепкує з її чванства
Омелько Кайдаш →: батько; Лаврін перестає його слухати й перебирає господарство, але виводить із хати, коли батькові з похмілля ввижаються чорти
Мотря Довбишівна →: невістка й головна суперниця; Лаврін і Мотря то глузують одне з одного, то сперечаються до бійки за межу, яйця й грушу

Цитати-характеристики

«Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво.»

розд. I: портрет Лавріна
«Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.»

розд. I: Лаврін про майбутню дружину
«Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!»

розд. V: уперше бачить Мелашку над Россю
«Бо ви її гризли, гризли, доки до свого не догризлись.»

розд. VI: матері, коли Мелашка зникає в Києві
«А чим же я гірший од Карпа?»

розд. VII: батькові, коли той докоряє, що Лаврін іде в поле без дозволу
«Не питай старого, а питай бувалого.»

розд. VII: батькові про те, що вже «карали» Мотрю й Мелашку
«Не злізу, доки не одірву Карпової хати.»

розд. VII–VIII: з даху, волосному

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Хто такий Лаврін
Кохання до Мелашки
Чоловік і захисник
Господар і син
Запальний у родинній війні
Висновок