Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Стислий переказ

Чіпка (Нечипір Варениченко) народився в селі Піски від двожена: його батько, кріпак Іван Вареник, видав себе за козака Остапа Хруща, а потім опинився в москалях. Хлопчик ріс «виродок» для всього села, чув «байстрюк» і «чортеня». Баба Оришка розповідала йому казки й вчила прощати людям, а мати Мотря, змучена нуждою, любила його й лупила. Чіпка самотній і палкий; уже в дитинстві він питає, чому люди недобрі й де правда.

Коли Чіпці сімнадцять, скасовують кріпацтво. Він береться за землю, стає хазяїном і зустрічає в полі веселу дівчину Галю. Товариш його дитинства Грицько одружується з сиротою Христею й стає прикладом мирного життя. Та в Чіпки відсуджують землю: секретар суду вимагає п’ятдесят карбованців, яких немає. Чіпка вперше напивається. До нього липнуть п’яниці Лушня, Матня й Пацюк; він пропиває майно, віддає хліб Грицькові й іде з ними красти в пана. Потім селян б’ють за вимогу «рощот» (плати за два роки панщини), і Чіпку теж прилюдно б’ють. «Не даєш ласкою, оддаси силою!» — вирішує він.

Він мириться з матір’ю й хазяйнує, але вночі приєднується до ватаги, що ховає награбоване на хуторі москаля Максима Гудзя. Там він знову бачить Галю, Максимову дочку, засилає старост і одружується з нею. Чіпка будує будинок, торгує полотном, його обирають членом земської управи; але пани викопують стару справу про крадіжку й позбавляють його посади. Максим умирає, теща Явдоха переїздить до їх хати, у дворі знову гризня й п’янки. Чіпка повертається до розбою, і одної зимової ночі з товаришами вбиває сім’ю Хоменків. Врятована дівчинка прибігає до Мотрі; Чіпку арештовують; Галя вішається. Чіпка йде на каторгу, Мотря невдовзі помирає, а над Хоменковим хутором стоїть хрест.

Докладний переказ за частинами

Частина перша (розділи I–VII): Чіпка й Грицько

I. Польова царівна. Весняна неділя. Чіпка йде полями від Пісків і порівнює свої жита з житом дядька Кабанця: «От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена». Чує пісню й зустрічає дівчину в зеленій керсетці з польовими квітками у волоссі: вона «здавалася русалкою». Дівчина втікає, не сказавши, хто вона. Вдома Чіпка розпитує матір про «москалеву дочку», але не може забути її.

II. Двужон. Літ за двадцять до скасування кріпацтва в Піски приходить чоловік, що називає себе Остапом Хрущем, небожем померлого Окуня. Громада приймає його «за могорич», і він одружується з бідною й літньою Мотрею Жуківною. Через два роки він іде «на заробітки», а до зеленої неділі з Дону приходить бумага: там він — Притика, має жінку й трьох дітей. Його ведуть у кайданах; по селу йде чутка, що він — кріпак пана Польського Іван Вареник. Громада віддає його в москалі, а Мотря народжує сина: роди тяжкі, село шепоче «чортеня», і кумом ніхто не хоче бути — дитину допомагають охрестити перехожі москалі (один стає кумом), а батюшка називає її Нечипором.

III. Дитячі літа. Мотря й Оришка живуть у бідності й в ізоляції: односельці цураються їх. Чіпка росте тихий, розумний і «вовчкувате» (так каже оповідач) дитя. Діти кличуть його «виродок», «байстрюк». Баба розповідає казки, а він розпитує: «Чи воли, бабусю, говорять?» Голодний, він видовбує в образа очі, щоб «бозя» не бачила, як він їсть хліб. Мотря б’є його, а він любить бабу.

IV. Жив-жив! У дванадцять років Чіпка йде служити до заможного Бородая, ображається за биття й виносить жар у хлівець («трохи за малим не спалив хазяїна»): люди заливають, а Чіпку проганяють. Навесні він стає підпасичем у діда Уласа, колишнього панського, а тепер громадського вівчаря. Там він потоваришував із сиротою Грицьком. Грицько дере горобенят і виправдовується: «А хто, як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив?» Чіпка спершу каже «гріх!», а потім сам скручує горобенятам голови.

V. Тайна — невтайна. Життя налагоджується: Мотря дістає землю після суперечки за спадок. Коли Чіпці п’ятнадцять, помирає Оришка; він уперше дивується смерті й питає: «Де ж тоді правда?..» Через два роки скасовують кріпацтво. Під дощем дід Улас каже «Кому воля, а кому неволя!»: з нього, колишнього панського, тепер правлять десять карбованців на рік. Тут же дід розповідає Чіпці про батька: слуга панича ударив його й був побитий на стайні, а потім подався на Дін. Удома Чіпка каже матері: «Ні… негаразд!.. Чому він їх не вирізав, не випалив?» — «Кого, сину?» — «Панів!» Восени діда, що не заплатив, забирають до панського двору.

VI. Дознався. Дід Улас у неволі; громада не хоче брати Чіпку вівчарем: «Молодий ще, ненадежний». «І де правда?» — думає він. Чіпка береться за плуг, косить, купує корову, мати справляє йому одежу. Він повертається на поле, де вперше зустрів дівчину, підкрадається до неї, вона б’є його недоплетеним вінком, він її цілує, а потім чує, як її кличуть: «Галю!» — «Ну, тепер же і я знаю, чия ти!»

VII. Хазяїн. Грицько йде на заробітки, дивується великому місту й лев’ячій ляльці, першої осені налічує сотню, у Херсоні на пристані назбирує «дві сотні з лишкою», зимує, косить очерет і лише наступної осені вертається в Піски. Купує хату й город, сватається до багатої Лозівни, отримує відмову й одружується з наймичкою Христею. Село ставить їх за приклад: «От з кого беріть, дітки, примір, як у миру жити!»

Частина друга (розділи VIII–XIII): історія роду й села

VIII. Січовик. Півтораста років тому на місці Пісків були хутори. Тут оселяється січовик Мирін Гудзь, одружується з Мариною Зайцівною, у них народжується син Іван. Мирін сумує за козацькою рівністю й повторює: «Немає єдності — чорт має й волі!» Іван береться за плуг і одружується з Мотрею, дочкою заможного Кабанця (це інша Мотря, не Чіпчина мати). У них троє синів: Максим, Василь і Онисько; дід любить Максима найбільше й розповідає йому про січі.

IX. Піски в неволі. Після розділу Польщі Піски дістаються генералові Польському, колишньому шляхтичу з «голопузої шляхти», який доріс до чину в московській службі. Він приїздить із жидом Лейбою й проголошує: «Земля моя!.. і ви мої!.. і все моє!!.» Мирін на два тижні зникає й повертається з бумагою про козацький «компут»: записані в нього — довіку вільні, решта селян — «генералові». Піщани платять чинш і не годяться йти геть, а Лейба відкриває шинок. Мирін помирає, останній січовик.

X. Пани Польські. Років через десять, коли приходить вістка про смерть генерала, в Піски їде його вдова з синами. Прикажчик Потапович будує палац, жінок женуть його мазати, чоловіків — на панщину. Піщани втікають («мандрівочка — наша тіточка!»), лишається більше сотні сімей. Дочок генеральші видають заміж; молодшу — за Саєнка, якого генеральша зве «чумазий хахол». Горничну Уляну, яка не вміє вгодити, генеральша велить відшмагати. Її син Василь Семенович відпускає Уляну, дає їй п’ятдесят карбованців, і вона виходить за лакея Петра Вареника; через три місяці народжується син Іван — майбутній Чіпчин батько. Василь Семенович стає «царьок» усього повіту.

XI. Махамед. Іван Гудзь і його Мотря живуть хліборобським життям, а їхній старший син Максим успадковує дідову «січову» натуру: гарячий, красивий, безшабашний. Старі баби прозвали його «Махамедом». Він б’ється, п’є, глузує з дівчат, бунтує кріпаків. Батько віддає його в москалі: «У мене немає третього сина — і не було ніколи!»

XII. У москалях. Максим потрапляє в гвардію: «У гвардію його!» Швидко звикає до казарми й муштри, п’є, стає душею роти. Фельдфебель бере «четвертну» за дозвіл, ротний пускає солдатів на «прокормлєніє» — ходити по миру, але насправді вони просять гроші в дорожніх людей, б’ють шинкаря, який не дає горілки, і обкрадають село. Максим бере в цьому участь і стає унтер-офіцером.

XIII. Максим — старшим. Максим учиться грамоти, але книжки його не тішать. 1848 року його полк іде проти Угорщини: він рятує знамено, стає фельдфебелем, дістає Георгія. Серед убитих — «хохол Хрущов», що перед тим урятував самого Максима й тепер вмирає, кличучи: «Мотре!.. Хівре!..» і просячи: «Простіть мене!..» (читач упізнає в ньому Чіпчиного батька). Максим одружується з Явдохою, крадійкою й колишньою повією; в них народжується Галя. Після кримської війни він повертається в Піски й будує на хуторі «хвортецю».

Частина третя (розділи XIV–XXII): «Нема землі!»

XIV. Нема землі! До Чіпки приходить звістка: з Дону приїхав «Луценків небіж» і претендує на землю. Суд її відсуджує. Чіпка їде в Гетьманське й по дорозі бачить Галю біля воріт москалевого хутора: «Кому то ти добра такого жичиш?» У місті він знайомиться з ябедником Василем Порохом, який пише прошення за горілку, вчить пити й розповідає про панську неправду.

XV. З легкої руки. Секретар Чижик каже, що документів немає, а за п’ятдесят карбованців «діло можна поправити». Чіпка: «А де ж та правда, коли так?!» Порох краде в нього кисет із грішми. Чіпка повертається в Піски й закладає свитку в шинку: «Гуляй, душа, без кунтуша!» Мотря просить: «Плюнь ти на ту землю!»

XVI. Товариство. У шинках Чіпка збирає компанію: Лушня, Матня, Пацюк. Мотря скаржиться на нього у волость, його саджають у «чорну», товариші випускають; він розносить вікна й забирає з материної скрині нову свиту. Мотря йде до баби-пупорізки. Чіпка пропиває худобу й одежу, але хліб жидові Оврамові не продає.

XVII. Сповідь і покута. Чіпка приходить до Грицька: «Хто ж винуватий у вашому лихові?» — питає Христя; він відповідає: «Неправдою своєю!» Він сповідається й віддає хліб: «Візьми, брате, пожалій моєї праці!» Христя відчуває, що Чіпка не «гультіпака», Грицько ревнує.

XVIII. Перший ступінь. Мотря живе в баби, а Чіпка з товаришами не має грошей на горілку. Пацюк радить «підняти, де легко лежить». Чіпка вагається: «Чому ж нам не можна?..» і «Господи! де ж тая правда?..» — і йде з ними до панської комори.

XIX. Слизька дорога. Крадіжка в панській коморі: Чіпка наштовхується на сторожа й кидає його під коморою ледве живим. Чіпку з товаришами арештовують і відпускають за браком доказів. Незабаром хтось обкрадає голову й писаря: перед цим Чіпка обіцяв товаришам «голову обшахрати». Христя стає сумною, Грицько наговорює на Чіпку.

XX. На волі. Селяни вимагають «рощот» за два роки панщини й ідуть до Красногорки. Василь Семенович тікає, приїздять справник і москалі. Селян б’ють, дід Улас падає. Чіпка кличе на оборону: «Не даймо!» — і його теж хапають. Він кричить: «Я — вільний!» і «Я — козак!», а справник відповідає: «А коли вільний та козак, то не бунтуй людей!» і велить: «Ложіть його!»

XXI. Сон у руку. Чіпка вдома марить: убитий сторож, дід Улас з матір’ю, двоє «п’явок» і Галя, яка каже: «Що то ти наробив?!» Він відганяє видіння й лежить у гніві. Увечері приходить Лушня, який утік під час бійки й бреше, що його самого зв’язали. Чіпка виголошує: «Не даєш ласкою, оддаси силою!» і «темна ніч покаже — де моє, де твоє!». Він додає про правду: «Коли є вона, — то для всіх хай буде рівно; коли нема, — то всім нема!»

XXII. Наука не йде до бука. Мотря чує про побиття й плаче. Чіпка мириться з матір’ю й наймається до німця в економію. Навесні кріпаки відмовляються від землі: «Не хочемо землі!.. не треба!.. До слушного часу!» Чіпка з матір’ю лагодить хату; Мотря помолодшала. Але він знову починає ночувати десь поза домом.

Частина четверта (розділи XXIII–XXX): Галя й розплата

XXIII. Невзначай свої. Чіпка виє в полі, як пугач (це пароль), і зустрічає Лушню, Матню й Пацюка з невідомими людьми: «рибу ловити» — так вони називають розбій. Серед них — високий натоптуваний чоловік (його називають «товстенький чоловік»): це москаль Максим Гудзь, якого Чіпка нещодавно врятував у бійці, а поруч — москаль Сидір. Ватага повертається на Гудзів хутір, і Чіпку тут упізнає Галя. Вона каже: «А людей, як курей, ріжете!» — «Хіба ми ріжемо?» — «ми тільки рівняємо багатих з бідними…» У сінях вони цілуються.

XXIV. Розбишацька дочка. Галя каже, що засватана за москаля Сидора. Вона розриває шовкову спідницю й зриває намисто: «Це все, що на мені, — все грабоване!» Просить: «Кинь ти життя таке!» Чіпка відповідає: «Побачу… Може, покину». Ідучи додому, він співає журливу «Зелений байраче».

XXV. Козак — не без щастя, дівка — не без долі. Чіпка підкуповує Сидора, а Галя вмовляє батьків, і Максим відмовляється від зятя-москаля. Чіпка каже матері, що хоче одружитися з Галею; Мотря сумнівається: багачка, «нерівня».

XXVI. На своїм добрі. Весілля з розмахом. Мотря вперше бачить Галю й обіймає її. Молоді живуть у мирі: посаг, оновлена хата, Галя шиє Чіпці сорочки й доглядає свекруху. Мотря вночі все одно журиться: «нерівня». Навесні Чіпка ставить над шляхом будинок і торгує полотном.

XXVII. Новий вік. Авторський роздум про «яр» між «панами» й «мужиками»; смерть Василя Семеновича Польського; попович Шавкун керує повітом за «предводительського синка». Становий Дмитренко, з яким Чіпка обмінявся кіньми, «привозить земство»: читає громаді указ і радить вибирати панів. Чіпка радить не вибирати їх у гласні, і з дворян у Пісках не обирають нікого.

XXVIII. Старе — та поновлене. На земських виборах пани не хочуть бачити селян; Саєнко пропонує обрати гласного-селянина, і члена управи обирають — Чіпку. Шавкун і Чижик знаходять стару справу «Дело об покраже пшеницы в коморах помещика… и о прибиении сторожа Деркача», і Дмитренко радить Чіпці піти самому. Він відмовляється, і губернатор усуває його «по неблагонадежности». Чіпка з Порохом пише жалобу на панів; пани задобрюють чиновника обідом і тостами. Помирає Максим Гудзь.

XXIX. Лихо не мовчить. Явдоха переїздить до Чіпки й воює з Мотрею, Чіпка стає на бік жінки й тещі. Він знову тягнеться до товаришів; Лушня розповідає, як мати вчила його красти. Чіпка «одбирати своє» береться вже й у заможних козаків. Явдоха вмирає від раптової недуги; Лушня натякає, що її могла отруїти Мотря.

XXX. Так оце та правда! Чіпка питає матір: «А Явдоху хто з світа звів?» Одної зимової ночі він із товаришами йде на Хоменків хутір. Перед світом до Мотрі прибігає десятилітня дівчинка в закривавленій сорочці: розбишаки порізали всю родину. Мотря веде її у волость; розбишак хапають. Галя бачить зв’язаного Чіпку й дівчинку: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» — і божеволіє, а потім вішається. Наступної осені Чіпку гонять на каторгу; він не плаче. Мотрю бере до себе Грицько, і вона невдовзі помирає, Чіпчину хату купує Гершко й відкриває там шинок, а біля Хоменкового хутора стоїть хрест: під ним «вісім безневинних душ».

Застереження

Роман непростий для читання. Тут є жорстокі сцени (побиття сторожа, різня на Хоменковому хуторі, серед жертв є діти), самогубство Галі, багато п’янства. Євреї в романі — переважно шинкарі й орендарі; ці образи зроблені за уявленнями доби й місцями образливі для сучасного читача. У цьому розборі образливих слів не повторено. Обговорювати такі місця корисно, але сприймати їх як норму не варто.

Аналіз твору

Автори, назва й «пропаща сила». Роман створили брати Панас Мирний і Іван Білик. За Вікіпедією, Панас спершу написав повість «Чіпка» (1872), а потім вони разом розширили її до роману з історією Пісків. Назва «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — цитата з Книги Йова в перекладі Куліша. У самому тексті роману цієї фрази немає, вона стоїть лише в заголовку. Проте мотив волів звучить у третьому розділі: Чіпка питає бабу, чи воли говорять, і чує: «Скот, мов, ніколи не реве без нужди…» Так і назву можна читати: коли в людей повні ясла, вони не «ревуть»; отже, лихо й бунт мають причини. У виданнях 1903 і 1905 років роман мав назву «Пропаща сила»; це часто пояснюють цензурою.

Чому Чіпка — «пропаща сила». У героя є сила: він працьовитий («золоті руки»), розумний, упертий, здатний до співчуття. Але кожна спроба стати людиною ламається: народжений «виродок», він бачить, як відсуджують землю, як громада йому не довіряє, як чиновник вимагає хабар, як його прилюдно б’ють, а коли нарешті стає членом управи, його виживає панська рука. Кожен удар веде до нового зсуву: після втрати землі — горілка, після побиття — програма «одбирати своє», після усунення з управи — повернення до розбою. Проте роман не виправдовує Чіпку. Він не розбишака від народження: він мириться з матір’ю, хазяйнує, одружується з коханою. Крадіжку він обирає сам («Чому ж нам не можна?..»), а різню на Хоменковому хуторі важко назвати тим, що він казав Галі: «ми тільки рівняємо багатих з бідними…»

Правда як головне слово. Корінь «правд-» (разом з «неправдою» й «правдивий», але без «справді») трапляється в тексті понад сто двадцять разів — порахував за текстом на УкрЛібі. Чіпка питає про правду в баби, у діда, у Пороха, у Грицька, у матері; шукає її в суді, серед панів, у земстві, у крові. Спершу він кидає докір Богові: «мовчиш, як глупа ніч». Потім вирішує, що правда — це рівність за будь-яку ціну: «Коли є вона, — то для всіх хай буде рівно; коли нема, — то всім нема!» Галя відповідає на це в останньому розділі: «Так оце та правда?! Оце вона!!!»

Два шляхи: Чіпка й Грицько. Грицько виглядає антитезою Чіпки: він працює, заощаджує, одружується, живе в миру. Але роман не робить його взірцем без вад. Він заздрить, ховається за лісою від бійки, ревнує до Чіпки, наговорює на нього. Христя, навпаки, каже про Чіпку: не «гультіпака», а «лихий чоловік». Грицько виживає, бо не втручається; у кінці саме він, коли етап зупиняється в Пісках, питає Чіпку: «Що це, брате Чіпко?» — у його голосі «не було ні докору, ні помсти, а вчувався тяжкий жаль».

Чіпка й Максим. У Максима теж «січова кров», але з неї виріс розбій заради наживи: «прокормлєніє» в москалях і «хвортеця» на хуторі («Москаль хвортецю собі вибудував!»). Чіпка виправдовується інакше: «Ми своє одбираємо» — каже він про панів і жидів. Для Галі різниці немає: «А людей, як курей, ріжете!» Вона й «польова царівна», і «розбишацька дочка»: виросла серед награбованого, прагне чесного життя й гине від правди про Чіпку. За Вікіпедією, Сергій Єфремов зауважував, що моральна чистота Галі береться нізвідки; це слабке місце образу.

Матері. Мотря — одна з найтрагічніших постатей роману. Вона любить сина й проклинає його, скаржиться на нього у волость, а потім мириться. Її слова «Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати» — ключ до цього образу. Явдоха стоїть навпроти неї: вона теж мати, але передусім ватажкова жінка й спільниця розбою.

Навіщо друга частина. Друга частина здається відступом, але без неї Чіпка — просто злочинець. Вона показує, що його доля вплетена в історію Пісків: козацька вольність, кріпацтво, панська сваволя, рекрутчина. Тут прихована й тема спадковості: батько — кріпак Іван Вареник, а Уляна, його мати, народила його «через три місяці» після весілля («А через три місяці послав Бог Петрові сина Івана!»), тож читач сам здогадується (прямо в тексті цього не сказано), хто справжній дід. Максим — онук січовика, якого армія вчить красти. За Вікіпедією, ці вставки в роман додав Іван Білик, який радив показати «мерзость строя».

Соціальна панорама. У романі є панство (Польські, Кряжов, Шавкун), чиновники (Чижик, справник, становий), священики, шинкарі, старці, дворові, москалі. Авторський образ «яру» між «панами» й «мужиками» показує, що воля 1861 року не закрила прірву. Сцена земських виборів і обіду з чиновником — одна з найсатиричніших: чиновник зі «стекольце» в оці п’є за «общее народное благо», а невдовзі податок ляже на бідніших.

Мова й стиль. Розповідь ведеться народною українською з приказками, піснями, діалектизмами. Персонажі говорять по-різному: москалі — російською, німець-управитель — ламаною мовою. Природа відповідає настрою: весна на початку, дощ і туман перед розбоєм, завірюха перед різнею. Окремий прийом — сон Чіпки в XXI розділі, де сумління набуває образів; Галя в цьому сні — голос сумління.

Що корисно знати для НМТ. Чіпка Варениченко — головний герой; батько — Іван Вареник («Остап Хрущ»); мати — Мотря; баба — Оришка; товариш — Грицько, його жінка — Христя; кохана — Галя, дочка Максима Гудзя й Явдохи; гультіпаки — Лушня, Матня, Пацюк; писар-ябедник — Порох; секретар суду — Чижик; панський рід — Польські; фінал — арешт, самогубство Галі, каторга. У переліку НМТ на цьому сайті записано «лише 1-ша та 4-та частини», але це треба звіряти з чинною програмою.

Про текст на цій сторінці. Розбір написано за повним текстом роману з УкрЛібу (tid=983, 65 сторінок). Цитати подано за ним; у школі вчать за виданням, яке дає підручник, тому окремі слова можуть відрізнятися. Автором у програмі названо Панаса Мирного; співавтор роману — Іван Білик.