Чому Чіпка став «пропащою силою»? (за романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Чіпка з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — сильний, працьовитий, упертий парубок, який міг би стати добрим хазяїном. Проте він став «пропащою силою». Чому?

Ще дитиною Чіпка чув «виродок» і «байстрюк»: село не приймало сина двожена. Потім він усе-таки взявся за працю. Дивлячись на своє жито, він казав: «От де моя праця... вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!»

Але тут почалися удари. Землю відсудили; секретар суду вимагав п’ятдесят карбованців, яких у Чіпки не було: «А де ж та правда, коли так?!» Він почав пити, потім крав, а коли селян побили за вимогу «рощот», побили й його.

Обставини справді ламали Чіпку: кожен удар — недовіра громади, хабар, публічне побиття — відбирав у нього віру, що чесною працею можна чогось досягти. Але я вважаю, що він і сам винен: перед першою крадіжкою він запитав: «Чому ж нам не можна?..» — і пішов. Пізніше він із товаришами вбив цілу родину. Отже, Чіпка — жертва несправедливості, але й винуватець власної загибелі.

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний і Іван Білик показали, як людина зі здібностями стає «пропащою силою». Сила в Чіпки справді є: він працьовитий, впертий, розумний, готовий заступитися за слабшого. Щоб зрозуміти, чому вона пропала, треба простежити його шлях.

Усе починається з дитинства. Син двожена, Чіпка росте «виродок» для всього села: діти кличуть його «байстрюк», старші сахаються. Ще хлопцем, після смерті баби, він питає: «Де ж тоді правда?..» Проте в юності він береться за працю. Оглядаючи своє жито, він думає: «От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..» У полі він зустрічає дівчину Галю й спершу приймає її за «польову царівну».

Далі ідуть удари. Землю відсуджують. Секретар Чижик, перепитавши, чи дав Чіпка щось ябедникові Пороху, каже: «Як п’ятдесят рублів, то й діло можна поправити...» Це хабар. «А де ж та правда, коли так?!» — питає Чіпка. Він п’є, а товариші Лушня, Матня й Пацюк підводять його до крадіжки. Коли ж селян б’ють москалі за вимогу «рощот», Чіпка заступається за них, і його теж прилюдно шмагають.

Але виправдати його самого роман не дозволяє. Перед крадіжкою він каже: «Чому ж нам не можна?..» Після побиття вирішує: «Не даєш ласкою, оддаси силою!» Коли його, вже обраного в управу, позбавляють посади, він знову йде до товаришів і до розбою. Це закінчується різаниною на Хоменковому хуторі, де гинуть безневинні люди, а Галя вішається, вигукнувши: «Так оце та правда?! Оце вона!!!»

Отже, Чіпка став «пропащою силою» через дві причини. Перша — несправедливий устрій, що не давав йому жодного чесного виходу. Друга — його власний вибір: він прийняв «правду», яка виправдовує насильство. Роман показує трагедію людини, яку зламали, і водночас застерігає: неправда, до якої відповідають злочином, не стає правдою.

Щоб зрозуміти, чому Чіпка став «пропащою силою», я порівняв його з Грицьком. Вони обидва були підпасичами в діда Уласа, обидва бідні. Але Грицько став взірцем, а Чіпка — розбишакою.

Грицько працює, збирає гроші й не сперечається з людьми. Коли Чіпка зі словами «Не даймо!» кинувся захищати діда Уласа й селян, Грицько присів за чужою лісою: «Цур тобі та пек!» — подумав він. Він виживає, бо не вступає в боротьбу.

Чіпка не міг так. Він хотів правди: «А де ж та правда, коли так?!» Але цю правду він шукав самотою і в кінці вирішив, що її можна взяти силою: «Не даєш ласкою, оддаси силою!» Так і став «пропащою силою».

Мені здається, що роман не каже, що Грицько правий. Він лише показує: сила без опори на людей і на добро вибухає. Христя, дружина Грицька, бачить це краще за всіх: вона думає про Чіпку: не «гультіпака», а «лихий чоловік». Тому його загибель — і трагедія, і застереження.