Характеристика Чіпки

Хто такий Чіпка

Чіпка (Нечипір Варениченко) — парубок із села Піски, син кріпака Івана Вареника. Той прийшов на село під іменем козака Остапа Хруща, оженився з бідною Мотрею, а потім його розкрили й віддали в москалі. Хлопчик народився вже після цього, і село вирішило: «чортеня». Охрестити його вдалося насилу: кумів не знайшлося, аж поки Оришка не випросила перехожого москаля. Роман веде Чіпку від першого розділу, де він з гордістю оглядає своє жито, до останнього, де його етапом проводять через Піски.

Дитинство: «виродок» і бабині казки

Малим Чіпка нікому не потрібен. Діти кричать «виродок іде!», скубуть його за чуприну, а він мовчить і копирсає нігтем під нігтем. Мати любить його, але від нужди й утоми б’є так, що синці по місяцю не сходять; баба вгамовує хлопця тихою мовою й казками. Саме бабині казки будять у ньому допитливість: він питає, чи воли говорять і про що співають птиці. Про це йдеться в третьому розділі, і звідти, за Вікіпедією, назва роману.

Смерть Оришки задає йому першу загадку, яку він не може розгадати. Чіпці п’ятнадцять; він питає: «Де ж тоді правда?..», уночі схоплюється й збирається йти на бабин голос, а потім злягає з гарячкою.

Праця й надія

Підпасичем у діда Уласа Чіпка щасливий: робота по душі, поруч товариш Грицько. Тут він чує від діда: «Кому воля, а кому неволя!» — і дізнається про батька. Історія з панським лакеєм, побитим на стайні, викликає в нього першу різку думку про панів: «Чому він їх не вирізав, не випалив?»

Коли громада не бере його вівчарем, Чіпка береться до землі й швидко стає хазяїном: наймає плуг, косить, купує кобилу й корову. Навесні він бачить у житі Галю, «польову царівну», і з того часу веселішає. Це найсвітліша пора його життя, і чим вона світліша, тим більше він потім втрачає.

Падіння: земля, горілка, товариство

Перший удар — суд відсуджує землю. У Гетьманському Чіпка потрапляє до ябедника Пороха: той пише йому просьбу, наливає першу в його житті чарку й розповідає про панів. Секретар Чижик каже, що «діло можна поправити» за п’ятдесят карбованців, і Чіпка питає: «А де ж та правда, коли так?!» Додому він повертається, закладає в шинку свитку, кричить: «Гуляй, душа, без кунтуша!» — і за кілька днів шинок стає його домом.

При цьому він ще не втратив честі. Жидові жита не продає, а віддає його Грицькові. Пізніше, коли москалі б’ють селян, він кидається рятувати діда Уласа й сам потрапляє під розги. Такий Чіпка здатен на більше, ніж шинкове товариство.

«Правда» по-чіпчиному

Після побиття зламується остання опора. У сні він бачить убитого сторожа, «п’явок» і тінь Галі, що питає: «Що то ти наробив?!» Наяву Чіпка виголошує Лушні свою програму: «Не даєш ласкою, оддаси силою!» Його правда тепер — рівність, яку беруть силою: «для всіх хай буде рівно; коли нема, — то всім нема!»

Роман з цією арифметикою не погоджується. Галя, розбишацька дочка, чує від нього «ми тільки рівняємо багатих з бідними» й відповідає: «А людей, як курей, ріжете!» Вона просить кинути таке життя, він обіцяє «побачити». Це розвилка, на якій Чіпка міг би повернути.

Що лишається живим до кінця

Шлюб із Галею, хата, торгівля, обрання гласним дають Чіпці шанс. Він збирається служити громаді, але в управі знову впирається в панську стіну: пани викопують стару справу про сторожа, і губернатор усуває його «по неблагонадежности». Він пише жалобу, та вибори затверджують, а йому через справника надсилають відмову. «Де ж та правда на світі?!» — думає Чіпка й повертається до горілки.

Далі він лише гіршає: матері сваряться, до хати знову ходить п’яне товариство, а сам він, за словами автора, став «одбирати своє» і в заможних козаків. Роман не показує самої розправи на Хоменковому хуторі. Читач бачить ватагу з рушницею, Чіпку, що вмивається над помийницею, кров на кожному й дитячу розповідь. Мотря докоряє синові, а він відповідає підозрою, яку вдень підкинув Лушня: «А Явдоху хто з світа звів?»

Фінал стриманий. Чіпка не плаче. Ніхто не підходить прощатися; лише Грицько питає: «Що це, брате Чіпко?» — і кличе навздогін добра. У відповідь Чіпка просить поклонитися матері.

Висновок

Чіпка — «пропаща сила» (так, за Вікіпедією, називалося пізніше видання роману), але не жертва без вини. Автори показують, як із працьовитого хлопця вирощують злочинця: зневага, хабар, публічне побиття, чиновницькі тости за «общее народное благо». Але вони не знімають з нього відповідальності. «Чому ж нам не можна?..» — питає він сам, і сам іде красти; він не порве з ватагою, хоч Галя просить. Ця подвійність і робить образ живим: читач і співчуває Чіпці, і жахається його, а ще розуміє, що навколо нього — суспільство, отруєне тією самою неправдою.