Характеристика Мотрі

Хто така Мотря

Мотря Жуківна — бідна, некрасива й уже немолода дівка, що жила з матір’ю Оришкою по сусідству. Коли до Пісків приходить чоловік, що назвався Остапом Хрущем, і засилає до неї старост, мати радить: іди, хоч хата своя буде. Мотря відповідає: «Та чи йти, то й іти!» — і додає: «І так натерпілись усього!» Так у її життя входить двожен, який пізніше виявиться кріпаком Іваном Вареником.

Ганьба, нужда й жнива

Спершу Мотря «немов знову на світ народилася»: вимазала й обілила хату, скопала город. Але ненадовго. Остап ходить, як чорна хмара, а потім іде «на заробітки» — і з Дону приходить бумага про жінку й трьох дітей. Мотря блідне, як крейда, а село вже тикає в неї пальцем: діти біжать слідом, а в церкві вона боїться озирнутись і крізь сльози молиться. «Ні жінка, ні дівка, а замужня вдова», — думають вони обидві з матір’ю.

Сина вона народжує тяжко: два дні й дві ночі потуг, кумів немає, аж поки Оришка не випрошує москаля. Далі — нужда. Стріха гниє, у вікнах ганчірки, на зиму на всіх одна юпка й одні чоботи. Літом Мотря жне в Байраках: у Пісках у неї не беруть, бо, кажуть, у кого вона жне, там нива вся в «закрутнях».

Мати: любов і биття

Роман не робить із Мотрі святої. Вона любить Чіпку, але скора на руку: «Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо!» — скаржиться вона, а потім лупцює його так, що синці по місяцю не сходять. Автор одразу застерігає: це не від нелюбові. Коли хлопець хворіє, вона цілу ніч не змикає очей, сидить над ним, плаче й молиться. Їй здається, що він виросте на її опору, — тому вона так тішиться, коли громада присуджує їй землю, а коли Чіпка береться до хазяйства й купує корову, продає молоко «глечичок по глечику» й дякує Богові, що «з Чіпки вийшли люди».

Тим болючіше ламається це щастя. Чіпка втрачає землю, а мати чує: «Краще б мені, сину, в домовині лежати…» Вона радить: «Плюнь ти на ту землю!..» — але син уже її не слухає.

Син, який п’є

Коли Чіпка пропиває свитку й худобу, Мотря ходить по сусідах і плаче, а потім слухається людської ради й жаліється у волость. Чіпка, вийшовши з «чорної», б’є шибки й забирає з її скрині нову білу свиту. Вона збирає останнє збіжжя в клуночок і йде до баби-пупорізки, проклинаючи сина, «де він ступнем ступить». Та й потім вона довго плаче ночами: шматок хліба стає їй у горлі, коли пригадує ту ніч.

Коли Чіпку хапають за крадіжку в пана, Мотря біжить до волості, ходить навколо «чорної» й просить соцького пустити її на хвилину, але марно. Після побиття на вигоні вона слухає про нього від людей, і автор пише: «Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти». А коли Чіпка приходить просити прощення, вона спершу вичитує йому все («Мати, як мати!..»), а потім питає, чи він хоч сорочку змінив.

Найстрашніша ніч

У новій хаті Мотрі дістається світліша пора: Чіпка одружується, вона не налюбується Галею, доглядає Христиного Василька. Потім знову все нищиться: Чіпка в управі впирається в панську стіну, до хати в’їжджає Явдоха, і Мотря вже не хоче коритися. До Чіпки ходить п’яне товариство, а Явдоха радіє й підохочує його. Коли Лушня збиває з неї очіпок, вона йде у волость поскаржитись лише на це й змовчує про крадіжку, бо боїться за сина. Вона просить у Бога смерті й тримається думкою, що Чіпка «оханеться».

У ніч на Хоменковому хуторі Мотря лежить на печі й слухає. Вона чує від Чіпки підозру, яку кинув Лушня («А Явдоху хто з світа звів?»), бачить кров і чує, як палять одяг. Вона забивається в куток, щоб не крикнути, а потім молиться. Перед світанком під вікном дитячий голос: «Ря-а-туй-те…» Мотря виходить, бачить окривавлену дівчинку й шепоче, що знає, хто ті розбишаки. До волості вона йде разом із нею. Роман не переказує, що саме там було сказано, але невдовзі до її двору збігаються волосні й забирають усіх, а сама Мотря ще вночі вирішила: «Одсахнусь тебе… зречусь тебе, мій сину».

Висновок

Мотря — не абстрактна мати-страдниця. Вона гірко лається, боїться панів, б’є сина й потім плаче, а в найстрашнішу ніч не може відвернутись. Вибір, який вона робить, — не зрада, а відмова мовчати про дитячу кров. Роман не судить її за це, але й не робить із неї героїню: після арешту Чіпки Грицько бере Мотрю «догодувати до смерті», і вона незабаром помирає.