Характеристика Захара Беркута

тухольський бесідник, головний герой 7 клас

Риси характеру

Відданість громаді: Автор пише, що ці слова — «золота нитка» в його житті: «Життя лиш доти має вартість», «доки чоловік може помагати іншим». Громада для нього — «світ» і ціль життя. Він задумав дорогу на угорський бік і довів до спільної праці сусідні громади.
Допитливість і недовіра до порожніх слів: Замолоду вирушив навчитися лікувати рани. Ворожбитові, що вмів «замовляти стріли і кров», задав собі ножем рану в стегно: «На, замов!» Примова не вдалася, і Захар пішов шукати справжнього лікаря.
Справедливість і поміркованість: Коли громада вимагала прогнати Тугара Вовка, Захар нагадав, що «не належиться засуджувати нікого, не вислухавши вперед його оправдання». Тому боярина спершу закликають на копу.
Мудрість слова: Про нього кажуть, що він «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». На копі одним образом копного знамена пояснює, чому вільна громада — це ланцюг: кожне кільце нерозривно зв’язане з іншими, «а проте свобідна сама в собі».
Твердість у принципі: Відмовляється обміняти сина на вихід монголів: «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» Розум велить відкинути згоду, а що каже серце — «се вже моя річ».
Чесність і до ворога: Відкидає хитрощі, коли загірський молодець радить обіцяти монголам що завгодно, щоб повернути сина, а тоді «всіх інших пішлемо на дно раків годувати». Захар відповідає: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові».
Терпимість до чужої віри: Один з останніх явних прихильників старої віри, він кожної весни ходить на Ясну поляну. Але нікого не навчає давніх богів, а всіх — «шанувати чуже переконання і чужу віру».

Хто такий Захар Беркут

Захар Беркут — «сивий, як голуб, звиш 90-літній старець», найстарший у тухольській громаді. Він батько восьми синів, з яких наймолодший, Максим, — перший молодець на всю верховину. Він уже не робить у полі, але не сидить без діла: сад, пасіка й ліки — «се була його робота». Але не в цьому головне: усе життя Захар присвятив громаді, її ладові й зв’язкові між сусідніми селами.

Що він робить і чому

Свій принцип Захар висловив словами, які повторював «частенько»: життя має вартість, «доки чоловік може помагати іншим». Молодим він пішов шукати науки, як лікувати рани. Ворожбитові, який обіцяв замовляти кров, він задав ножем рану в стегно й сказав: «На, замов!» Примова не вдалася, і Захар пішов далі, поки не потрапив до старця Акинтія в скитському монастирі, де прожив три роки. Повернувся він «не тільки лікарем, але й громадянином» і сімдесят років потому мав що показати: громада в Тухлі — і суддя, і впорядник, а дорогу на угорський бік збудовано за його задумом.

На копі: право проти сили

Коли тухольці хочуть одразу прогнати Тугара Вовка, Захар нагадує: спершу треба вислухати. На копі він відкриває громаді значення знамена: ланцюг із одного пня — це руський рід, і кожне кільце — «одна громада, нерозривно… зв’язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в собі». Тугарові він відповідає без злості, але так, що боярин не знаходить слів: «Ми вольні люди і не знаємо ніякого пана». Захар довго допитує, як «справедливий» князь міг дарувати чуже, і питає, чи може справедливий «несправедливо кривдити своїх підвладних».

Він не готовий і одразу брати боярина воєводою: «до чистого діла треба й чистих рук». Коли Тугар убиває Митька Вояка на суді, Захар виголошує вирок: вигнання.

Ясна поляна: син чи громада

Найважче рішення Захар ухвалює не як вождь, а як батько. Тугар Вовк приходить із пропозицією Бурунди: обміняти Максима на вільний прохід монголів. Деякі старці готові погодитись. Захар відповідає: «Тут діло не йде про мойого сина». Він переконує, що обмін вдарить по сусідніх громадах, які прислали тухольцям поміч. І додає: «А що каже моє серце, се вже моя річ».

Це не холодність. Пізніше, коли Бурунда заносить сокиру над Максимом, Захар відвертає очі від «виду, що різав його серце». Загірський молодець радить: обіцяй що завгодно, «а ми всіх інших пішлемо на дно раків годувати». Захар відказує: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові» — і сам стає до метавки й кидає камінь.

Смерть і заповіт

Максим виринає живий, Мирослава приходить до пам’яті. Захар, «досі такий сильний і незломний», тремтить, як дитина. Він каже: «Сторож кличе мене до себе». Благословляє молодих, а громаді мовить: «Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю». Він передбачає нові біди, але вірить у відродження: «Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки». Його ховають на Ясній поляні, обличчям до золотого образа сонця.

Висновок

Захар Беркут — образ народного мудреця, в якому Франко зібрав ідею вільного громадського ладу. Він не всесильний і не безпомилковий: поразки й біди передбачає. Але в найтяжчу мить обирає не собі, а громаді, і навіть ворога не збирається обдурити. Тому його смерть не поразка, а передача справи: як він сам каже, «жива іскра не гасне в попелі».

Стосунки з іншими

Максим Беркут →: Наймолодший із восьми синів і його найбільша гордість. Спершу Захар вважає сина мертвим («От і сповнився мій сон!»), а коли Мирослава каже, що Максим у полоні, не міняє рішення заради нього. Після перемоги благословляє Максима й Мирославу.
Мирослава →: Дочка боярина-зрадника, яка приходить до Захара з проханням: «прийми мене за дитину». Захар відповідає, що вона варта бути його дочкою, і в останній хвилі називає її: «замість батька доля дає тобі брата».
Тугар Вовк →: Ідейний супротивник. Захар не визнає права боярина на землю й суд, але й не діє проти нього підступом. Слова Захара про князя, як зазначає автор, запали Тугарові в душу глибше, ніж він хотів.
Громада: Захар не має над нею влади, лише слово: «схочете, то послухаєте, а не схочете — воля ваша!» Завдяки цьому рішення громади стають справді її власними.
Митько Вояк: Калічений учасник Калки, якого Тугар Вовк убиває на копі, не даючи домовити слово «зра...». Захар уважає це доказом вини боярина й засуджує його до вигнання.

Цитати-характеристики

«Життя лиш доти має вартість»

розділ III: слова Захара, які він повторював «частенько»; далі — «доки чоловік може помагати іншим»
«Ми вольні люди і не знаємо ніякого пана.»

розділ III: відповідь Тугарові Вовку на копі
«Один чоловік — дурень, а громадський суд — справедливий суд.»

розділ III: Захар переказує науку батьків
«Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших.»

розділ III: Захар Тугарові
«Кожне колісце в тім ланцюзі — то одна громада, нерозривно, з самої природи зв’язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в собі»

розділ III: Захар про копне знамено
«Тут діло не йде про мойого сина»

розділ VII: Захар на раді старців на Ясній поляні
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!»

розділ IX: Захар, коли Бурунда загрожує Максимові сокирою
«Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові.»

розділ IX: Захар відкидає підступ
«Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю.»

розділ IX: остання промова Захара
«Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки.»

розділ IX: заповіт Захара

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Захар Беркут — найстарший тухольський бесідник.
Життєвий шлях: лікар, садівник, будівник дороги.
Копа: значення знамена й суд над Тугаром Вовком.
Приготування до оборони: рада з громадою й сусідами.
Ясна поляна: відмова обміняти сина.
Сторож, метавки й вода.
Смерть і заповіт: «іскра не гасне в попелі».
Висновок: чому Захар — образ громадського ладу.