Характеристика Мирослави

героїня, дочка Тугара Вовка 7 клас

Риси характеру

Сила й відвага: На ловах провалюється в ведмеже лігво, не втрачає голови й ратищем «пхнула… між передні лопатки» ведмедиці, а потім сама розрубує їй голову топором. Тухольці кажуть: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем».
Самостійність і рішучість: Не хоче стояти на легшому становищі: «А що ж то я гірша від отсих твоїх пасемців?» Вибір Максима захищає перед батьком і присягає: «Сонце, будь свідком!»
Правдивість: Із докором нагадує батькові його ж науку: «Сам ти вчив і наказував мене жити по правді і говорити правду!» Бачачи його дружбу з монголами, не приховує болю: «Чому ти вчора не вбив мене, тату?»
Любов до батька: Не залишає його, хоч і не схвалює: «Я не покину тебе ніколи!» Перед його від’їздом благає: «Вернися, таточку! Лишися тут, між своїми людьми!»
Кмітливість і винахідливість: Здогадується про батькові плани: «Хто має браму, той має й хату!» Вчить тухольських майстрів робити метавки за зразком машин з муру Галича. З перснем від Пети, що дає безпечний прохід, пробирається в монгольський табір до Максима.
Вірність почуттю й краю: Каже Тугарові: «Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» — коли той вирішує йти до монголів. Приходить до тухольців і прохає Захара: «прийми мене за дитину».
Ніжність: Називає Максима «соколе мій», змиває засохлу кров з його рук і обливає слізьми його пута. Коли Захар береться до метавки, кричить: «Батьку, батьку!» — «Що ти хочеш робити?»

Хто така Мирослава

Мирослава — єдина донька Тугара Вовка; матір вона втратила «зараз при народженню». Виросла вона «на свободі», вміє «владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди» й стояти в небезпеці. Але, підкреслює автор, вона «ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем».

Ведмедиця й присяга

Мирослава на ловах уперта: не хоче, щоб її ставили на легше становище, і відкидає застереження Максима. Провалившись у ведмеже лігво, вона ранить ведмедицю, але сама ледве не гине. Максим рятує її, а вона, «не кажучи ані слова», гаряче стискає йому руку. Батько змушений прилюдно подякувати «смердові». Дорогою до Тухлі Мирослава просить його прийти на копу: «Зроби так, як каже Максим!»

Коли Максим просить її руки, а Тугар обзиває його «смердом», вона розвертається: «Я не померкну для тебе, молодче, я буду твоя». Батьків опір вона зупиняє словами: «Сонце, будь свідком!»

Сон, зрада й вибір

У четвертому розділі Мирослава розповідає батькові про сон: мати в білому благословила її йти за серцем. Тугар зізнається, що їх вигнано з Тухлі, а вона побачила з пагорба море вогнів і сплюндровані села й почула від нього: «Наші союзники». Далі — найважчі хвилини її життя. Вона здогадується про давню зраду під Калкою, а в її серці «одна за другою рвалися найсильніші й найсвятіші нитки». «Чому ти вчора не вбив мене, тату?» — питає вона.

Проте не кидає його: «я не покину тебе ніколи!» Але й не стає його спільницею. Коли Тугар відмовляється говорити, вона сама здогадується: «Хто має браму, той має й хату!» Вирішує їхати до Тухлі й попередити Максима.

Мирослава серед тухольців

Мирослава приходить до громади в монгольському кожусі й повідомляє, що монголи надходять. Тухольці зустрічають її різко, але вона витримує це й питає, де Захар. Тоді передає слова Максима про заманювання монголів у долину й просить: «будь ти моїм вітцем!» Захар відповідає: «Тепер я бачу, що ти варта бути дочкою Захара Беркута».

У ворожому таборі вона ще раз відвідує Максима з перстенем Пети. Вона шепоче йому на вухо про силу, що зупинить монголів, і розповідає про метавки: «Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича». Батькові пропонує розкувати Максима й іти з ним до тухольців. Тугар відмовляється й вирушає сам.

Ясна поляна й фінал

Коли Тугар, повернувшись із невдалого посольства, збирається назад до монголів, Мирослава біжить за ним: «Вернися, таточку!» Він відповідає: «не пора ще мені». У фіналі, коли Захар відмовляється від обміну, вона благає: «Хвиля його смерті буде й моєю смертю!» Але Захар не відступає. Коли він метає камінь, Мирослава втрачає свідомість. Вона приходить до тями поруч із Максимом.

Її запитання про батька Максим оминає: «не згадуй про нього». Захар благословляє їх: «Замість батька доля дає тобі брата». Максим додає: «І мужа!»

Висновок

Мирослава — героїня сили й совісті. Франко показує, що бути вільною — означає вибирати правду проти рідних; але вибір не робить її холодною. Вона любить батька, поки може, і не переходить межі, за якою любов стає співучастю в зраді. Її знання, мужність і вчасна вістка стають у пригоді всій громаді.

Стосунки з іншими

Тугар Вовк →: Батько, єдиний близький. Вона не хоче стати зрадницею й не хоче покинути його: і в таборі, і на Ясній поляні просить змінити шлях. Тугар любить її, але слухатися не хоче.
Максим Беркут →: Кохання, яке вона першою називає вголос: «Сонце, будь свідком!» У неволі приходить до нього в табір і допомагає йому радою.
Захар Беркут →: Захар одразу приймає її як дочку. Під час обміну вона благає його: «Змилуйся над нашою молодістю, над нашою любов’ю!»
Мати: Мирослава втратила матір при народженні. У сні мати благословляє її: «Слухай свого серця, доню».
Пета: Монгольський бегадир дає Мирославі золотий перстінь, здобутий у князя Мстислава, як «знак безпеки». Вона бере його й використовує, щоб дійти до Максима й тухольців.

Цитати-характеристики

«От дівчина! Тій не жаль би бути мужем.»

розділ I: тухольці про Мирославу
«А що ж то я гірша від отсих твоїх пасемців?»

розділ I: Мирослава Максимові на ловах
«Слухай свого серця, доню, і йди за його голосом!»

розділ IV: слова матері з Мирославиного сну
«Ні, таточку, я здорова і скажу тобі ще раз, і кленусь перед онтим ясним сонцем, що сей молодець мусить бути моїм! Сонце, будь свідком!»

розділ II: Мирослава відповідає батькові після відмови Максимові
«Сам ти вчив і наказував мене жити по правді і говорити правду!»

розділ IV: Мирослава Тугарові
«Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!»

розділ IV: Мирослава, коли Тугар веде її до монголів
«Чому ти вчора не вбив мене, тату?»

розділ IV: Мирослава в монгольському таборі
«Хто має браму, той має й хату!»

розділ IV: Мирослава про батьків план
«Батьку, будь ти моїм вітцем! прийми мене за дитину!»

розділ VI: Мирослава Захарові
«Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича.»

розділ VI: Мирослава Максимові про метавки
«Вернися, таточку! Лишися тут, між своїми людьми!»

розділ VII: Мирослава Тугарові на Ясній поляні

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Мирослава — донька боярина, вихована на свободі.
Ловитва й порятунок від ведмедиці.
Присяга під сонцем.
Дорога в монгольський табір: болючий вибір між батьком і краєм.
Перстінь Пети й прихід до Тухлі.
Метавки й розмова з Максимом у наметі.
Ясна поляна: Мирослава й Захар.
Фінал: зомління й нова родина.
Висновок: сила серця.