Характеристика Тугара Вовка

Хто такий Тугар Вовк

Тугар Вовк — новий боярин у Тухольщині: «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця», що й сам «подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Князь Данило дарував йому полонини й пригір’я Зелеменя, і він, нікого не питаючи, будує дім, ставить рогачку на громадській дорозі й вважає тухольців «смердами». Автор пише, що Тугар «був старий вояк і старий ловець», і це видно: на ловах він не знає страху.

Сила без права

Спершу громада діє стримано: відпоручники питають боярина, молодь рубає й спалює його рогачку. Але Тугар лише повторює: «Се мене нічого не обходить», «ідіть і в князя допоминайтеся». Його слуги зганяють вівчарів із громадської полонини, він відмірює собі ліс і наказує прив’язати громадського лісничого до дерева й сікти терновими різками. Коли Максим просить у нього руки Мирослави, боярин лютує й називає його «смердом».

На копі Тугар з’являється в повній зброї. Захар допитує його, а він у відповідь: «Я княжий слуга і боярин. Ніхто не має права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр». Він не визнає ні громаду, ні її суд, а князя вважає паном усього: «Усі ми — власність князя». Коли ж вийшов свідчити Митько Вояк, який знав про Тугара щось страшне, боярин не дав йому договорити: «Мовчав досі, то мовчи і далі!» — і вбив його на місці.

Союз із монголами

Після вигнання Тугар їде не до князя, а в монгольський табір. Мирослава чує від нього: «Наші союзники». Він говорить із вартою по-монгольськи й називає пароль, а перед Петою вимовляє формулу піддання: «Я не знаю ніякого царя, крім великого Чінгісхана». Потім пропонує вести орду через Тухольщину. У розмові з донькою він виправдовується: «А нехай вони собі будуть і самі злі духи, щоб тільки помогли мені!» Мирослава з болем пригадує: при княжому дворі шепотіли, що Тугар зрадив Русь ще під Калкою. Автор не стверджує цього прямо, але підтверджує, що боярин був знайомий із монголами й говорив їхньою мовою.

Максима Тугар не велить убивати: його наказано взяти живим, а доньці боярин клянеться, що не підійме на нього руки. Але його розрахунок цинічний: якщо Максим стане провідником, це збереже монголам час. Пізніше, покидаючи побоєвище, він міркує: «Коб тілько мені по тих трупах дійти до власти й сили, — обернувся б і я лицем проти них».

Пастка й прозріння

У долині Тухлі Бурунда кричить на нього: «Подвійний зраднику!» — і погрожує. Тугар хапається за меч, але «щось так глибоко, так важко заболіло його в серці, що рука ослабла». Він розуміє, що потрапив у скруту: «а сей поганець трактує мене, як пса». Пробуючи вибратися, він обирає Максима як запоруку. Побачивши виснаженого Максима, він відчуває: «щось мов крига тає в його серці». На згарищах Тухлі він «зачинав розуміти, що тухольці поступали зовсім розумно і право».

На Ясній поляні Тугар переказує пропозицію Бурунди, слухає відмову Захара й повертається до монголів. Мирослава просить: «Вернися, таточку!» — але він каже: «Дурна дівчино, не пора ще мені!» Він ще вірить, що може виграти.

Вода й сокира

Коли вода заливає долину, Тугар радить Бурунді класти каміння на купи. Дізнавшись, що потік загачено, він каже Максимові: «Ми були б хоч оба спаслися». Максим просить не скривдити його безоружного, і Тугар відповідає: «Се розуміється». Наприкінці, коли Бурунда питає, що буде, він каже: «Всі погинемо». Тоді виходить із білою хусткою й пропонує обмін. Коли Захар відмовляє, а Бурунда заносить сокиру над Максимом, «блиснув меч Тугара Вовка»: Бурундина рука падає у воду. Камінь із метавки Захара кладе край усій купці. Захар про Тугара мовить: «не судім, чи винен, чи не винен, — поляг так, як полягли тисячі інших».

Висновок

Тугар Вовк — не просто злий боярин. Франко показує людину, яку ламають гордість, страх втратити становище й бажання влади, але яка в критичну хвилину ще здатна на вчинок. Його порятунок Максима не знімає вини за зраду та вбивство, але й не робить із нього лише тирана. Його доля показує, чим закінчується служіння тому, хто дає владу й забирає совість.