Характеристика Якима Сомка

Хто такий Сомко

Яким Сомко — гетьман, якого в Козельці «одностайне» обрали, а до присяги привів сам «преосвященний Методій». Проте Васюта Ніженський теж хоче гетьманувати, бояре на Москві за нього, а запорожці зовуть гетьманом Брюховецького. У Києві Шрам бачить його вперше за довгий час: високий, огрядний, русявий, голова в кучерях, «як у золотому вінку», очі «ясні, веселі, як зорі». У літописах, каже автор, він «воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної».

Що він хоче для України

У розмові зі Шрамом Сомко формулює програму. Він хоче, «щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву». Ляхів треба відтиснути «до самої Случі», а з Москвою триматися «за руки». Тоді «правнії суди, школи, академії, друкарні» підніматимуть Вкраїну. Стани, на його думку, мають мати свої права: «нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право». Це державна мрія, але Сомко вже готовий силою її здійснити: «Запорожців тоді я здавлю, як макуху».

Гордість і довіра

Його слабкості видно вже з розповіді про Іванця. Божий чоловік розповідає, як Сомко при всій старшині назвав Іванця «старим собакою» і замість страти звелів провезти його верхи на свині. Кобзар коментує: «Одважив солі добре», але «зробив негаразд». Сам Сомко про Брюховецького каже: «Давно я потоптав би сю ледар, да тілько честь на собі кладу!» Про чорну раду відмахується: «Химера, батьку!» Шрам застерігає його проти Вуяхевича, а Сомко відповідає: «Ти мого Вуяхевича не знаєш». Через кілька днів Вуяхевич вже на боці Брюховецького.

Гетьман і наречений

Для Лесі Сомко — красень і гетьман, але не близька людина. Про заручини він каже «давайте ще про малії» і додає, що «не добро бути чоловіку єдиному». Леся бачить: він клопочеться «про іншії речі», а її «мовби нема йому й на світі». Коли Тур вкрав її, Сомко рятує від смерті саме Тура, а Леся чує: «Кирила Тура другого не буде». Так «серце її навіки од Сомка одвернулось». Але й про Петра він не забуває: «Що пан Петро? Чи єсть надія?»

Рада й глибка

Після зради трьох полків Сомко пише Васюті з Ічні, мириться з ним і веде військо до Ніженя. На раді, оточений запорожцями, він відповідає: «Не положу!» Коли полки один за одним переходять до Брюховецького, а той у царському наметі наказує заарештувати Сомка, вірна старшина готова полягти, але Сомко кидає шаблю: «Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!»

У глибці він у драній сірячині, але в сорочці, яку вишила Леся. Тур пропонує втечу, а Сомко відмовляється: «Чужою смертю я волі куповати не хочу». Причина — не гордість, а втома від пролитої крові. Коли Тур каже, що діло не в гетьманстві, «а на те, щоб правда узяла верх над кривдою», Сомко відповідає: «Візьме вона верх і без нас, брате Кирило». Він думає, що «не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою, довести людей до розуму». А про себе визнає: «Думав і я гордо да несито, поки смерть не заглянула мені в вічі».

Висновок

Сомко — гетьман, якому не вистачило недовіри. Він шляхетний, але не бачить, що поруч зрада, і не вміє стримати гордість. Автор не робить його ані злим, ані переможцем: жаліють Сомка і Шрам, і Тур, який «заплакав» разом із ним у глибці. У фіналі автор коротко зазначає, що Сомкові «одтято голову» в Борзні, але «не вмерла, не полягла їх слава».