Характеристика Івана Брюховецького
«Чорна рада», Пантелеймон Куліш
Риси характеру
- Лукавство й лицемірство
- Виходить до людей у короткій старенькій свитині, у чоботях, з яких «пучки видно», і каже: «Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем'ях!» При цьому шабля на ньому «аж горіла од золота». Оповідач зве його: «такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки».
- Улесливість і вміння грати на людях
- Кожну промову починає: «Дітки мої!» Обіцяє: «проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці, на одному хлібі та воді». Сам ходить «трошки згорбившись», здіймає плечі й відступає набік — ніби каже: «Я ні од кого нічого не бажаю».
- Підкуп
- За розповіддю божого чоловіка, підчистив срібло в гетьманських льохах і на Запорожжі «як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм». Оповідач додає, що князь Гагін і його дяки потурають йому, бо «золото того наробило».
- Облуда рівності
- Голоті обіцяє: «усі будемо рівні». Коли міщани скаржаться, що запорожці грабують їхнє добро, він сміється: «не знаєте, що ми тепер усі як рідні брати? Усе в нас тепер укупі!..» Після ради каже: «Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків».
- Злопам'ятність
- Не забув Сомкової образи. Коли Сомко в його руках, лукавий мізок Іванця «коверзує собі нову думку: як би того безталанного Сомка до посліда-години допровадити».
- Боягузтво й нерішучість
- Замислив убити Сомка, але не наважується: «Чом же оце нема в мене сили до закінчання?… шпирнути ворога ножем боюсь». Спершу пробує підвести до цього Петра Сердюка, розповідаючи, що йому наснилося, як Сомкові «миш голову одкусила».
- Невдячність до тих, хто його підняв
- Батько Пугач докоряє: «Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани». У відповідь чує: «Чого се розпустив морду, як халяву?» Діди відходять, проклинаючи його, а Іванець сміється разом із розбишаками.
Хто такий Брюховецький
Про Іванця читач спершу чує, а не бачить. Божий чоловік розповідає Шрамові й Череваневі: колись це був чура Хмельницького, якого старий гетьман кликав «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний!» і радив синові Юрієві триматися його поради. Потім Сомко прилюдно назвав його старим собакою, а коли Іванця спіймали з ножем біля Сомкового ліжка, замість страти звелів посадити верхи на свиню й провезти Гадячем. Іванець утік на Запорожжя, підчистивши срібло в гетьманських льохах, і там, «як сипнув грішми», його обрали кошовим.
Маска бідака
Коли Петро вперше бачить Брюховецького в Романовському Куті, той зовсім не схожий на гетьмана: «чоловічок» у короткій свитині, у шкапових чоботях, з яких видно пальці. Шабля на ньому «аж горіла од золота», але «на йому була мов чужа». Очі «так і бігають то сюди, то туди». Тонким голосом він називає всіх «дітками», скаржиться, що обшарпаний, і запевняє, що роздав усе добро. Оповідач каже: «такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки».
Голота цій виставі вірить. Міщани несуть пиво й мед, мужики кричать: «Іван Мартинович, батько наш любий!» А Петро розуміє, «чого стоїть Брюховецький»: цей «пройдисвіт» так усіх «оманив», що всякий за ним «поліз би хоть на ніж».
Обіцянка рівності
Головна його зброя — обіцянка рівності. Він каже, що в Січі «усе рівний товариш», і обіцяє, що під його булавою ніхто не знатиме над собою пана. Мужики вірять і збираються «грабовати Ніжень». Але його прихильники, які гуляли з його джурою, чують інше: «а там доволі з їх буде й греблі гатити». Коли голота кидається до міських дворів, запорожці б’ють її киями. Скарги міщан він відбиває сміхом: «не знаєте, що ми тепер усі як рідні брати?»
На самій раді Іванець уже «не той, що в Романовському Куті»: «позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки». Запорожці саджають його за стіл, він кричить: «Бийте, небожата, крамаря! Шапку червінців за добру руку!» Московському боярину князю Гагіну в наметі наказує: «Властю моєю гетьманською бороню тобі, князю, втручатись у наші справи!» А князь тільки переступає з ноги на ногу, бо, як каже автор, «золото того наробило».
Розрив із дідами й страх
Найяскравіше Іванцева двоєдушність — у сцені з дідами. Він промовляє, що не годиться карати козака Олексу Сенчила, який «скаче в гречку». Діди бачать, що гетьман хоче обійтися без них. Пугач кричить: «Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани», — і чує: «Чого се розпустив морду, як халяву?» Коли діди відходять, проклинаючи його, Іванець, «посміявшись доволі з своїми розбишаками», каже: «Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків».
Але вбити Сомка сам не наважується. Дорогою до замку розповідає Петрові Сердюку, що йому наснилося, як Сомкові «миш голову одкусила», але Сердюк відмовляється брати перстень. Залишившись сам, Іванець міркує: «Чом же оце нема в мене сили до закінчання?» Так само з Туром: той, прийшовши як «швець із Запорожжя», бере перстень, але Сомка не вбиває.
Висновок
Брюховецький у романі — не сила, а вміння скористатися чужою слабкістю: темнотою мужиків, ворожнечею старшини, гординею Сомка, золотом. Автор показує його без співчуття: «гадюка», яка виграє раду, але сама не наважується вбити. У заключному розділі коротко сказано, що він «доказав таки свого», але згодом «пропав під киями собачою смертю».
Стосунки з іншими
- Яким Сомко →
- Кривдник і жертва в одній особі. Сомко назвав його старим собакою й покарав, Іванець наказує забити Сомка в кайдани, велить Вуяхевичу писати в Москву, що той бунтує козацтво проти царя, і замислює його смерть. Ножа в руки сам узяти не наважується.
- Батько Пугач
- Кошовий дід, який разом з іншими вивіз Іванця «на своїх старих плечах у гетьмани». Коли Іванець заступається за Олексу Сенчила й хоче обійтися без дідів, вони проклинають його й відходять на Низ, а він «посміявшись доволі з своїми розбишаками» йде відпочивати.
- Кирило Тур →
- Тур, переодягнений у швеця з горбом, показує, що знає Іванців сон про миш, і зголошується бути Сомковим катом. Іванець дає йому перстень Барабаша, який подарував йому Хмельницький, але не знає, що Тур іде до Сомка не вбивати.
- Князь Гагін
- Московський боярин, який приїхав на раду. За словами автора, «золото того наробило», що князь потурає Іванцеві. У наметі князь стоїть «мов тороплений», а Іванець забороняє йому втручатись у козацькі справи.
- Петро Сердюк
- Козак, якому Іванець розповідає сон про миш, щоб той догадався, що треба вбити Сомка. Сердюк відгадує, чого від нього хочуть, але відмовляється взяти перстень: «за таке ще зроду в нас ніхто не бравсь».
Цитати-характеристики
-
«Чим же мені прохарчити вас, чим вас зодягти? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем'ях!»
розділ XII: Брюховецький до голоти в Романовському Куті
-
«Аби добрим людям було добре жити на Вкраїні, а ми проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці, на одному хлібі та воді.»
розділ XII: Брюховецький до міщан і запорожців
-
«Везли колись за мною в Січ жупани й сап'янці возами, везли золото і срібло мішками, а я все збув із рук, аби моїм діткам було добре!»
розділ XII: Брюховецький про свою «бідність»
-
«Я свого розуму супроти вашого не покладаю.»
розділ XII: Брюховецький на суді над Кирилом Туром
-
«Бийте, небожата, крамаря! Шапку червінців за добру руку!»
розділ XIII: Брюховецький на раді
-
«Властю моєю гетьманською бороню тобі, князю, втручатись у наші справи!»
розділ XIII: Брюховецький князеві Гагіну в царському наметі
-
«не знаєте, що ми тепер усі як рідні брати? Усе в нас тепер укупі!..»
розділ XV: Брюховецький міщанам, які скаржаться на пограбування (у переказі Сурмача)
-
«Чого се розпустив морду, як халяву? Та се не Січ і тут тобі гетьман не свій брат!»
розділ XVI: Брюховецький батьку Пугачу
-
«Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків.»
розділ XVI: Брюховецький запорожцям після відходу дідів
-
«Чом же оце нема в мене сили до закінчання?»
розділ XVI: Брюховецький сам, після відмови Петра Сердюка
План характеристики
Для усної відповіді або твору-характеристики.
- Колишній чура Хмельницького.
- Образа Сомка й утеча на Запорожжя.
- Романовського Кут: свитина й «дітки».
- Суд над Туром: лукава покірність.
- Ніженська рада: булава й зрада рівності.
- Князь Гагін: золото й влада.
- Розрив із дідами.
- Сон про миш і нездатність убити.
- Висновок: «гадюка» без сили до кінця.