Характеристика Кирила Тура

Хто такий Кирило Тур

Уперше Тур з’являється в розділі V: двоє запорожців наздоганяють ридван Череваня й перекликаються так, що в Лесі й матері «і душі не стало». Старший — «здоровенний козарлюга», який «моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх». Це Кирило Тур. Молодший — його побратим Богдан Чорногор із Чорної Гори. З розмови видно, що Тур збирається вкрасти Лесю: «Коли хоч, ухопимо дівойку, та й гайда в Чорну Гору!..» Сомко пояснює Шрамові: «Добрий він, і душа щира, козацька, хоть удає з себе ледащицю і характерника».

Юрод і побожний

Автор виставляє Тура гульвісою. У Сомка за столом він оголошує, що вкраде Лесю, а перед тим дражнить Шрама. Але Сомко відкриває другого Тура: «Сотворив себе буїм і безумним для бога». Він бачив, як Тур «молячись серед ночі богу, обливавсь гарячими сльозами». Про свого батька, що покинув жінку й дітей і повіз малого синка на Запорожжя, Тур розповідає, «мов крізь сон», і голову при цьому понурює. А коли Петро питає, куди його тягне серце, Тур зітхає й читає напам’ять із Єремії: «Чрево моє, чрево моє болить мені».

Викрадення й бій

У ніч після вечері Тур робить так, як обіцяв. Він каже побратимові, що «заворожив усі двері», і привозить Лесю на сідлі. Побачивши, що Петро їх наздоганяє, він відмовляється тікати й нападати вдвох: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного!» Розбирає місток над проваллям, щоб Петро спершу довів, що згідний битися. Коли Петрів кінь не наважується перескочити, глузує з нього. Коли Петро таки скаче й край під ним обвалюється, «Кирило Тур прискочив і вхопив його за руку». Шаблі ламаються, вони беруться за кинджали й падають обидва. Жарти тут кінчаються. Коли Петро просить віддати Лесю без бою, Тур відповідає: «Який би враг примусив мене жартовати із гетьманом, коли б сам куций дідько не засів мені в серце?»

Суд і киї

Коли Пугач приїздить по нього, мати й сестра падають Пугачу до ніг, а Тур заспокоює їх: «Хіба ви не знаєте жартів запорозьких?» На запитання сестри, коли його чекати, відповідає віршованим рядком: «Тоді я прибуду до вас у гості, Як виросте трава на помості». У Романовському Куті Брюховецький перекладає вирок на дідів, і ті призначають киї. Тур видержує удар Пугача і ще чотири киї й просить Петра сказати матері: «пропав козак ні за цапову душу, от і все». Потім танцює навприсядки, а в матері п’є цілу боклагу й падає без пам’яті.

Глибка

Найважливіша сцена Тура — у глибці. Він приходить до Брюховецького як «швець із Запорожжя» й дістає перстень, з яким проходить три сторожі. У глибці спершу лякає Сомка ножем, потім відкривається. Сомко відмовляється тікати: «Чужою смертю я волі куповати не хочу». Тур ще жартує: «Хіба ж уся жизнь наша не жарти?» — і відмахується від слова «отчизна»: «Ти ще подумаєш, що в мене на умі, як там кажуть, отчизна!» Проте коли Сомко залишається, Тур проклинає годину й плаче разом з ним. Виходячи, кидає сторожам відлогу: «Не кат Іванців, а Кирило Тур приходив одвідати праведну душу!»

Наприкінці Череваниха розповідає, як Тур повіз її з родиною, вдаючи, що на гетьманський наказ їх слід везти в Гадяч, а привіз, як сам сказав, «в Хмарище». Черевань додає, що за вечерею Тур зізнався: він «з самого першу хотів направити братчиків на добру дорогу». Тепер він їде в Чорну Гору, а матір і сестру лишає з грошима: «Наша мати — війна з бусурманами, наша сестра — гостра шаблюка!»

Висновок

Тур — гульвіса, який ховає побожність; викрадач, який приходить рятувати суперника; запорожець, який ховає своє серце за жартами. Кулішеві він потрібен, щоб показати, що Запорожжя — не тільки розбишаки з Брюховецького, а й такі люди, як Тур, у яких «душа щира, козацька».