Чому на Чорній раді переміг Брюховецький, а не Сомко (за романом Куліша «Чорна рада»)

У романі Куліша «Чорна рада» гетьманську булаву в Ніжині 1663 року здобуває Іван Брюховецький, а не Яким Сомко. Це сталося з кількох причин.

По-перше, Брюховецький пообіцяв людям те, що вони хотіли почути. Перед голотою він удає бідака: «Дітки мої! … Чим же мені прохарчити вас, чим вас зодягти?» Селяни й міщани йому вірять, а на раді кричать: «Івана Мартиновича волимо!»

По-друге, у Сомковому таборі не було єдності. Гвинтовка вдає, що його це не стосується: «Моя хата скраю, я нічого не знаю», а на раді сам веде ніженський полк до Брюховецького. Генеральний писар Вуяхевич, якому Сомко довірив бунчук, погрожує козакам батогами — і тим тільки розпалює їх. Полки один за одним переходять до Іванця, і Сомко лишається майже сам.

По-третє, Сомко й Шрам сподівались на закон і честь. Сомко хотів, щоб «і міщанин, і посполитий, і козак» стояли «за своє право», але голота цього не слухала. Коли все було втрачено, він кинув шаблю: «Прощай, безщасна Україно!»

Отже, Брюховецький переміг обманом. Після ради він сам каже: «Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків». Тобто перемогла не правда, а той, хто краще вмів обіцяти.

Ніжинська рада 1663 року в романі Куліша — це не лише суперництво двох гетьманів. Це зіткнення двох поглядів: старого козацького ладу, де кожен стан має «своє право», і бунту «черні», яка хоче, щоб не було ні панів, ні мужиків. Чому ж переміг Брюховецький?

Перша причина в тому, що Іванець краще за Сомка розумів, чого хоче голота. Він виходить до людей у короткій старенькій свитині й тоненьким голоском журиться: «Дітки мої! … Чим же мені прохарчити вас, чим вас зодягти?» Обіцяє: «Не знатимете під моєю булавою жодного козака або козацької старшини над собою паном: усі будемо рівні». Він вправно грає бідака, який не про гетьманство думає. Оповідач називає це чаклунством: «Химерний той Іванець морочив голови людськії, мов не своєю силою». А Сомко на раді стоїть у панцирі з Богдановою булавою і відмахується від тих, хто йому кричить: «А вас, голодранців, я не знаю, звідки ви втерлись між козацьке лицарство!»

Друга причина — розбрат і зрада в його таборі. Ще до ради три полки перейшли до Іванця. Гвинтовка вдає нейтральність: «Моя хата скраю, я нічого не знаю», а потім з пірначем, на якому зав’язано блакитну стрічку, тягне за собою ніженський полк. Вуяхевич, якому Сомко доручив бунчук, у таборі погрожує козакам батогами й, за словами оповідача, «розсипав гіркі слова» в їхніх душах. Шрам застерігав Сомка, але не переконав.

Третя причина — гордість. Шрам кричить: «Шаблею та гарматами протверезимо сих п’яниць нікчемних!» Це мова лицаря, який не вміє говорити з «чернню» інакше, ніж силою.

Проте перемога Брюховецького виявилась порожньою. Запорожці б’ють киями мужиків, які пішли ділити панське добро, грабують бурмистра й кажуть: «усе тепер обще!» А сам Іванець признається: «Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків». Так Куліш показує, що перемогла демагогія. Але Сомко відмовляється тікати з глибки: «Чужою смертю я волі куповати не хочу». Саме ця стійкість і лишається в пам’яті.

Коли я читав «Чорну раду», то весь час чекав, що переможе Сомко: він красивий, чесний, лицарський. Та переміг Іванець, і це вразило мене найбільше. Він не сильніший за Сомка: коли треба вбити ворога, Іванцеві самому «острах бере». Зате він уміє говорити з натовпом. Голоті каже, що живе в убозтві, як і вона, запорожцям — що разом заведуть свої порядки, а всім разом — що «усі будемо рівні». Кожному він обіцяє своє.

Мені здається, що Куліш писав не тільки про 1663 рік. Люди хочуть почути, що вже нема «ні пана, ні мужика», і вірять, навіть коли це неправда. А після ради мужиків запорожці б’ють киями, а старі діди, які привели Іванця до влади, прокляли його й пішли на Січ.

Але роман не закінчується самою поразкою. Божий чоловік каже, що слава потрібна не тому, хто славен, а світові, який вчиться добру. Отже, Сомко й Шрам перемогли тим, що ми досі про них читаємо.