Цар Плаксій та Лоскотон

Про що ця казка

Це казка про країну, де сміятися заборонено. Цар Плаксій не любить радості: йому подобається, коли діти плачуть, бо він п’є їхні сльози. Але в цій країні є добрий дядько Лоскотон, який ходить по хатах і дарує малечі сміх.

Казка написана віршами, весело й з гумором, але в ній є серйозна думка. Цар і його гвардія лякають, карають, хапають. А переможе їх не меч і не військо, а сміх і дружба простих людей. Тому й читається вона легко, і над нею є про що подумати.

Автор — Василь Симоненко, поет-шістдесятник, який помер молодим, у 28 років. У довідниках пишуть, що поет створив казку для свого маленького сина, але надійного підтвердження цьому немає.

Короткий зміст за частинами

«Цареве сімейство». У гарній країні з дивною назвою Сльозолий колись був царем Плаксій. У нього голова «мов бочка» й очі «ніби кавуни». Три дочки, Нудота, Вай-Вай і Плакота, та три сини, яких звуть Плаксунами, цілими днями сидять, голосять, сопуть і ревуть. Цар сердито наказує, щоб плакали всі діти в країні, а хто всміхнеться, того він негайно з’їсть. Для цього в нього є гвардія сльозівців-забіяк: вони хапають тих, хто сміється, і шмагають нагайками.

«Дядько Лоскотон». Та в цьому царстві живе добрий дядько Лоскотон. Він мандрує, приходить кожного вечора до голодної малечі й приносить усім сміх у розмальованій торбині. У нього лукавинка в очах, сіра накидка й лоскотливі вуса. Де він з’являється, там плач зразу припиняється. Цар і Плаксуни видають заборони проти лоскоту, а охоронці полюють на Лоскотона по хатах. Але він їх не боїться.

«Арешт Лоскотона». Розлючений цар кличе сльозівців: хто впіймає Лоскотона, тому дасть за дружину одну з дочок. Довго шукають, але даремно, бо Лоскотона ховають люди. Ловить його лютий посіпака капітан Макака. Він так хоче стати царським зятем, що навіть не лягає спати: ходить, слухає й усе вивідує. На світанку Лоскотон, розсмішивши діток, засинає між кленових віток, і Макака підкрадається до нього «змієм», зашморгує на шиї аркан, зв’язує руки й ноги та везе в Плаксоград.

«Весілля в палаці». Лоскотона садять за вузенькі ґрати, а в палаці справляють весілля: Макака бере за жінку висохлу Нудоту. Гості — царенята й придворна свита. Один гладкий поет присвячує наріченим вірша й так хвалить їхню вроду, що навіть жаби «від ганьби булькнули у воду». Цар пишається й обіцяє встановити «віковічне царство сліз».

«Звільнення Лоскотона». Проте вартові в цей час напилися й поснули. Уночі до в’язниці приходять батраки й робітники, ламають перепони й гнуть ґрати: «Це прийшли твої брати!» Вони кличуть Лоскотона піти з ними й «догравати» весілля Плаксію.

«Продовження весілля». У палаці всі скачуть і від «щастя» гірко плачуть. Раптом цар бачить Лоскотона й кричить: «Ой, рятуйте!» А Лоскотон стрибає до нього на трон і каже: «Насмієшся ти хоч раз!» Він лоскоче царя, той регоче, кулаками тре очі й нарешті лопає й помирає. Придворні «одубіли», бо сміятися не вміли. Сини втікають без штанів, дочки розбігаються, сльозівці стають п’явками в річці, а Макака «з’їв себе із переляку». Лоскотон і далі носить дітям сміх, а в самому кінці автор жартує: якщо хочеш потрапити в цей край, іди спочатку прямо, потім праворуч, поміж дубами наліво, а далі «чимчикуй куди попало».

Аналіз твору

Дві країни в одній. У Сльозолому живуть два світи. Один — царський: розкішний палац, гвардія з нагайками, придворний поет, весілля з пишними промовами. У ньому всі бояться і плачуть. Другий — світ малечі, бідняцьких хат, батраків і робітників, які ховають Лоскотона й допомагають йому. Автор постійно стикає ці світи, і читач бачить, на чиєму боці правда.

Чому цар боїться сміху. Плаксій пише закони проти лоскоту й обіцяє нагороду за голову Лоскотона, бо розуміє: «скоро нам розвалить трон». Сміх для нього небезпечний, бо той, хто сміється, не боїться. Цар живе лише страхом і сльозами інших, тому його влада тримається доти, доки діти плачуть. Саме тому казка справді про владу: тиран боїться не війська, а веселої людини.

Лоскотон і його друзі. Лоскотон — не богатир. Він мандрівник з торбиною, у нього немає ні зброї, ні охорони. Його врятувала не сила, а те, що прості люди його люблять: одні ховають від ловців, інші приходять визволяти. Тому головна думка казки не в тому, що добро сильне саме собою, а в тому, що воно сильне, коли має друзів. Батраки й робітники говорять до нього: «Це прийшли твої брати!»

Сміх, який не пробачає. Кінець Плаксія комічний, але не безглуздий: цар лопає від сміху, який сам забороняв усій країні. Так само «одубіли» придворні, бо сміятися не вміли. Автор сміється над ними гучним, добрим і водночас нещадним сміхом: над царем, над Макакою, над придворним поетом-підлабузником.

Що казка каже дорослим. Це дитяча казка, але дорослий читач бачить у ній і сатиру на владу, що карає за сміх і вимагає покори. Сам автор нічого не пояснює, але деталі промовисті: страх, нагайки, підлабузницькі вірші, «віковічне царство сліз». Тому її часто читають і як історію про владу, що тримається на страху. Так прочитати можна, але сам автор цього не каже: він залишає вирішувати читачеві.

Форма. Казка написана легкими рядками по сім-вісім складів, переважно чотиристопним хореєм. Рими то парні, то перехресні, то охоплюючі, тому текст звучить, як жартівлива лічилка чи пісня. Імена героїв — Плаксій, Лоскотон, Нудота, Вай-Вай — самі кажуть, який хто.

Головна думка. Сміх, доброта й дружба сильніші за страх і жорстокість; влада, яка тримається на чужих сльозах, не витримує зустрічі з веселою й об’єднаною людською громадою.