Василь Симоненко

Коротко про життя

Василь Симоненко народився 1935 року в селі Біївці на Полтавщині, у селянській родині. Закінчив школу із золотою медаллю й вступив на факультет журналістики Київського університету, де разом із ним навчалися майбутні відомі письменники — Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Після університету працював у черкаських обласних газетах, згодом кореспондентом «Робітничої газети».

Клуб творчої молоді і пошук місць розстрілів

1960 року Симоненко став одним із засновників київського Клубу творчої молоді — об’єднання, до якого належали Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус та інші майбутні шістдесятники. Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масових поховань жертв сталінських репресій: Симоненко разом з Аллою Горською й Лесем Танюком розшукував свідків і встановлював місця таємних поховань на Лук’янівському й Васильківському цвинтарях та в Биківнянському лісі під Києвом. Результатом стало звернення до Київської міської ради з вимогою оприлюднити ці місця — влада відповіла на це посиленим наглядом за учасниками Клубу.

Творчість і цензура

За життя Симоненка вийшла лише одна збірка — «Тиша і грім» (1962). Значна частина його поезії — гострі сатиричні вірші на радянську дійсність («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд») — поширювалася лише в самвидаві й за офіційного життя поета майже не друкувалася; ті ж вірші, які цензура пропускала, часто редагували, «пом’якшуючи» найгостріші рядки. Окремий важливий цикл творів становлять вірші про любов до батьківщини — «Задивляюсь у твої зіниці», «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти — людина?».

Рання смерть

Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції на залізничній станції в Смілі; чи було це побиття пов’язане з його громадською діяльністю, чи випадковим конфліктом — питання, що лишається предметом дискусії серед сучасників і дослідників. Навесні 1963 року в Симоненка загострилася хвороба нирок, а восени лікарі поставили страшний діагноз — рак. Операція не допомогла: поет помер у ніч проти 14 грудня 1963 року в Черкасах, не доживши до 29 років. Посмертні збірки «Земне тяжіння» (1964) і «Лебеді материнства» (1981) закріпили за Симоненком славу одного з найважливіших голосів покоління шістдесятників; Державну премію імені Тараса Шевченка він отримав лише 1995 року, посмертно, вже в незалежній Україні.