Чому сміх виявився сильнішим за царя Плаксія (за казкою Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»)

У казці Василя Симоненка є країна Сльозолий, де править цар Плаксій. Він наказав усім дітям плакати цілий день, бо любив пити їхні сльози. Сміятися там було заборонено, а тих, хто сміявся, хапала гвардія з нагайками.

Але в цій країні жив добрий дядько Лоскотон. Він приходив до дітей щовечора й приносив їм сміх. Цар розлютився й пообіцяв віддати дочку тому, хто впіймає Лоскотона. Хитрий капітан Макака піймав його й посадив за ґрати.

Та батраки й робітники прийшли вночі й визволили Лоскотона. Він прийшов на царське весілля й почав лоскотати царя. Плаксій реготав, аж лопнув, і його царство розвалилося.

Отже, сміх виявився сильнішим за царя, бо сміх не боїться, а Лоскотону допомогли друзі.

Цар Плаксій із казки Симоненка здається страшним: у нього гвардія, нагайки й наказ, який знає вся країна: «Хай із ними день при дні плачуть всі в країні діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» Але якщо придивитися, увесь його порядок тримається тільки на страху й чужих сльозах.

Саме тому цар так боїться Лоскотона. Дядько не має ні війська, ні зброї, у нього є тільки розмальована торбина зі сміхом. Про нього сказано: «Він як прийде, залоскоче, то сміється, хто й не хоче». Де він з’являється, там страх зникає, і цар це розуміє: «Бо уже цей Лоскотон скоро нам розвалить трон».

Лоскотон переміг не сам. Коли Макака схопив його й кинув за ґрати, до в’язниці прийшли батраки й робітники. Вони сказали: «Гей, веселий Лоскотоне, це прийшли твої брати!» Ці люди й раніше ховали його від ловців, а тепер визволили. Це показує, що добро сильне, коли в нього є друзі.

Кінець казки одночасно смішний і справедливий. Лоскотон лоскоче царя, і Плаксій, який забороняв сміх, реготом «лопнув і помер». Придворні «одубіли», бо сміятися не вміли, а Макака від переляку «з’їв себе». Так «веселий Лоскотон розвалив поганський трон».

Отже, сміх сильніший за царя Плаксія, бо страх тримається на сльозах, а сміх дає людям сміливість, і вони об’єднуються.

Коли я читав казку про царя Плаксія, мені було кумедно, але водночас трохи моторошно. Уявіть країну, де діти мусять плакати, бо цар любить пити їхні сльози. Гвардія сльозівців хапає тих, хто сміється, і ніхто не може цього змінити.

Мені здається, що Лоскотон переміг тому, що не злякався. Коли людина сміється, вона на хвилину забуває про страх. Саме такий сміх він і дарував дітям. А цар зі своєю гвардією боявся того, чого не розумів.

Мені сподобалося, що Лоскотон не б’ється. Він лоскоче, і цього виявилося досить, щоб цар аж лопнув від реготу. А ще мені було приємно, що прості люди допомогли йому: без них Лоскотон так і сидів би за ґратами.

Після цієї казки я подумав, що добрий сміх — це не дрібниця. Він може бути таким сильним, що розвалює навіть «поганський трон».