Лускунчик і Мишачий король

Про цю сторінку. Розбір написано за українським перекладом Євгена Поповича з онлайн-бібліотеки УкрЛіб (у ньому казка називається «Лускунчик і мишачий король»). У програмі 5 класу цей твір — один із двох на вибір: «Лускунчик і Мишачий король» або «Аліса в Країні Див». Цитати короткі, з цього перекладу; вони допоможуть підготуватися до уроку, але казку краще прочитати самому — це близько півтори години цікавого читання.

Стислий переказ

У будинку радника медицини Штальбаума готуються до Нового року. Діти — Фріц, Марі та старша Луїза — чекають на подарунки. Їхній хрещений, старший радник суду Дросельмаєр, — майстер і годинникар, який вигадує дивовижні іграшки. Під ялинкою Марі помічає смішного дерев’яного чоловічка, що луска горіхи. Це Лускунчик. Фріц ламає йому зуби, а Марі дбайливо його доглядає.

Опівночі з-під підлоги вилазить військо мишей на чолі з семиголовим Мишачим королем. Ляльки й іграшкові гусари оживають, а Лускунчик веде їх у бій. Битву вони програють, і Марі, щоб урятувати Лускунчика, кидає в короля черевик. Вона розбиває ліктем скло й дуже порізує руку, а прокидається вже в ліжку. Дорослі кажуть, що вона марила.

Щоб розважити хвору Марі, хрещений розповідає «казку про твердий горіх». Колись давно мишача королева Мишильда зачарувала королівну Пірліпат, і зняти чари міг лише юнак, який розлущить горіх Кракатук. Це вдалося небожеві Дросельмаєра, але мить потому він наступив на Мишильду й сам став негарним. Так з’явився рід Лускунчиків. Марі розуміє: її Лускунчик — це небіж хрещеного.

Мишачий король вимагає в Марі цукерок, потім цукрових ляльок, потім книжок і сукенки, інакше розгризе Лускунчика. Марі віддає перше й друге, а потім за допомогою брата Фріца дістає Лускунчикові шаблю. Лускунчик вбиває короля і дарує Марі його сім корон. Потім вони разом ідуть до чарівного Лялькового царства, де Лускунчик — королевич.

Уранці Марі прокидається вдома. Батьки не вірять їй, а хрещений каже, що це «пусті химери». Невдовзі до Штальбаумів приїздить молодий Дросельмаєр з Нюрнберга, що дуже нагадує Лускунчика. Він просить Марі стати його нареченою. Вона погоджується, і за рік Дросельмаєр забирає її в своє чарівне королівство.

Докладний переказ за розділами

У казці чотирнадцять розділів. Розділи 7, 8 і 9 — це вставна «казка про твердий горіх», яку розповідає хрещений.

1. Новорічний вечір

Напередодні Нового року дітям не дозволяють заходити до вітальні й сусідньої зали. Фріц і Марі сидять у темній кімнатці й гадають, що їм подарують. Фріц чув за дверима якийсь шурхіт і бачив, як майнув невисокий чоловік із великою скринькою — це, мабуть, їхній хрещений, радник суду Дросельмаєр. Він низенький, худий і зморшкуватий, замість правого ока має чорний пластир, а на лисій голові носить скляну перуку. Хрещений лагодить годинники й майструє для дітей іграшки: механічних чоловічків, скриньки з пташкою. Фріц сподівається, що це буде фортеця, а Марі — що садок із озером і лебедями. Нарешті дзеленькає дзвоник, двері розчиняються, і діти бачать різдвяну ялинку.

2. Подарунки

Ялинка сяє сотнями свічок, на ній висять золоті й срібні яблука та цукерки. Марі отримує ляльок, кухонне начиння й шовкову сукенку, Фріц — гнідого коня й новий ескадрон гусарів. Потім дітей кличе хрещений. Він показує прегарний замок, у якому під музику ходять і танцюють механічні чоловічки. Спершу Марі й Фріц дивляться із захватом, але Фріцові швидко набридає: фігурки вічно роблять одне й те саме. Хрещений ображається й хоче забрати свій замок. Мати просить показати їй, як усе влаштовано всередині, і він розвеселюється. На прощання дарує дітям кілька брунатних фігурок із позолоченими обличчями, що пахнуть медяниками.

3. Лускунчик

Марі помічає під ялинкою маленького негарного чоловічка: тулуб задовгий, ноги тонкі, голова завелика, зате вбраний він із добрим смаком, а обличчя в нього добродушне. Батько пояснює, що це Лускунчик, який луска найтвердіші горіхи. Марі доручають доглядати його. Фріц теж хоче горіхів і вибирає найбільші й найтвердіші. У Лускунчика випадають три зуби, а щелепа обвисає. Марі плаче й тулить його до себе, батько стає на її бік. Вона збирає зуби й підв’язує щелепу стрічкою від сукенки. А ще каже хрещеному, що навіть у такому вбранні він не був би таким гарним, як Лускунчик. Батьки сміються, а в Дросельмаєра червоніє ніс.

4. Дива

Іграшки діти складають у скляну шафу. Марі лишається біля шафи сама, укладає Лускунчика в ліжечко. Опівночі на годиннику сідає хрещений Дросельмаєр, схожий на сову, а годинник співає про Мишачого короля. Із щілин підлоги вилазять миші, а з дірки — семиголова миша в сімох коронах. Марі в страху розбиває ліктем скло шафи й порізується. Раптом ляльки в шафі оживають. Лускунчик звільняється від ковдри, вихоплює шабельку й гукає на допомогу своїх «васалів». Він стрибає вниз із шухляди, його ловить мамзель Кларуня. Лускунчик бере стрічку, якою Марі зав’язала йому щелепу, і пов’язує її собі на руку як знак відваги.

5. Битва

Барабанник б’є тривогу, і з коробок виходять Фріцові солдатики. Гармати стріляють цукровими ядрами, а миші відповідають смердючими кулями. Спершу ляльки тримаються, але потім миші перегризають батальйон фігурок і оточують Лускунчика. Той кричить у розпачі: «Коня! Коня! Все царство за коня!» Марі шпурляє в Мишачого короля свій лівий черевичок. Усе розвіюється, а вона непритомніє від болю.

6. Хвороба

Марі прокидається у своєму ліжку. Біля неї хірург Вендельштерн і мати. Дорослі кажуть, що Марі засиділася допізна, її налякала миша, і вона розбила скло. Марі кілька днів лежить хвора, а їй ніби чується сумний голос Лускунчика, який каже, що вона може зробити для нього ще більше. Приходить хрещений. Марі дорікає йому: чому він не допоміг Лускунчикові? Дросельмаєр кривиться й проказує годинникарську пісеньку, а Фріц сміється. Тоді хрещений дістає з кишені Лускунчика з новими зубами й вправленою щелепою і пропонує розповісти, чому рід Лускунчиків такий негарний.

7. Казка про твердий горіх

Король і королева мали дочку Пірліпат, яка була напрочуд гарна. Королева з тривогою пильнувала колиску. Причина була в пані Мишильді, королеві мишей. Король зібрав на бенкет інших королів і наказав королеві зробити ковбаси. Мишильда з усім родом прийшла до печі й з’їла сало. Король так розлютився, що доручив годинникареві Кристіану Еліасу Дросельмаєру вигнати мишей. Той розставив хитрі пастки з салом, і в них загинули семеро синів Мишильди та багато її родичів. Мишильда пообіцяла помститися королеві.

8. Продовження казки про твердий горіх

Королева стереже колиску, а біля Пірліпат сидять коти. Та Мишильда пробралася в колиску, і Пірліпат стала потворною: велика голова, зелені вирячені очі, рот від вуха до вуха. Король пригрозив Дросельмаєру стратою, якщо за чотири тижні той не відчарує королівну. Годинникар помітив, що королівна любить горіхи, і разом зі звіздарем склав її гороскоп. Вона зцілиться, якщо з’їсть зернятко горіха Кракатук. Розлущити його може тільки юнак, який ніколи не голився й не носив чобіт, і потім має сім кроків пройти задки із заплющеними очима. Король наказав Дросельмаєрові й звіздареві не повертатися без горіха.

9. Кінець казки про твердий горіх

П’ятнадцять років Дросельмаєр і звіздар блукають світом, а потім повертаються до Нюрнберга. Там брат Дросельмаєра, лялькар Кристоф Захаріус, показує позолочений горіх, який колись купив. Це й є Кракатук. Його син, чемний юнак, що луска дівчатам горіхи і через це дістав прізвисько Лускунчик, ще ніколи не голився й не носив чобіт. Дросельмаєр приробив йому дерев’яну косу, щоб розколювати горіхи. У столиці багато юнаків ламають на горіху зуби. Лише юний Дросельмаєр розлущує горіх, подає королівні зернятко, і вона знову стає вродливою. Але на сьомому кроці юнак наступає на Мишильду й спотикається. З нього зникає краса: голова розростається, а замість коси висить дерев’яний плащ. Мишильда конає, проклинаючи його: її семиголовий син помститься. Королівна ж проганяє «бридкого Лускунчика», а король за все звинувачує годинникаря й звіздаря і виганяє їх зі столиці. Звіздар знаходить у зірках, що чари зникнуть тоді, коли Мишачий король загине, а негарного Лускунчика покохає дівчина.

10. Дядько й небіж

Марі одужує й розуміє, що казка — це не просто вигадка: Лускунчик — це молодий Дросельмаєр, небіж хрещеного. Вона уявляє, що Лускунчик став королем ляльок. Вона тихо промовляє до Лускунчика, і їй чується тонкий голосок, який співає, що він виграє бій. За вечірнім чаєм Марі розповідає, що Лускунчик — небіж Дросельмаєра, і про війну з Мишачим королем. Мати й Луїза сміються, батько дивується, а Фріц обурюється: його гусари не боягузи. Хрещений бере Марі на коліна й каже, що вона, як Пірліпат, природжена королівна, бо володарює в чудовій країні. Але їй доведеться багато натерпітися, якщо вона заступиться за Лускунчика: Мишачий король чигає на нього всюди. Врятувати його зможе тільки вона.

11. Перемога

Уночі Мишачий король вилазить із нори й вимагає в Марі цукерки й марципани, а то розгризе Лускунчика. Марі кладе ласощі під шафу, а вранці їх нема. Другої ночі король вимагає цукрові й адраґантові ляльки. Марі зітхає, але віддає і їх. Третьої ночі він вимагає книжки й нову сукенку. Марі плаче, а потім помічає, що на шиї Лускунчика з’явилася кривава пляма. Вона витирає її, і Лускунчик оживає та шепоче, що жертвувати книжками й сукенкою не треба — йому потрібна лише шабля. Марі розповідає Фріцові про все, і той віддає Лускунчикові шаблю старого полковника кірасирів. А ще карає гусарів за боягузтво в битві. Уночі Лускунчик стукає в двері Марі, у руках тримає закривавлену шаблю. Він переміг Мишачого короля, а сім його корон дарує Марі.

12. Лялькове царство

Лускунчик запрошує Марі подивитись дива. У сінях, у старій шафі з одягом, він смикає за китицю на батьковому лисячому хутрі. З рукава спускається драбина. Марі піднімається і опиняється на Льодяниковій луці. Вони проходять Мигдалево-Родзинкову браму, ідуть Різдвяним лісом, де пахне помаранчами, бачать Помаранчевий струмок, Лимонадний потік, Печивне село на березі Медової річки й Цукрове містечко (до села вони не заходять, а в містечку лише бачать підводи з подарунками). На Рожевому озері плавають лебеді із золотими стрічками на шиї. Марі згадує, що колись хрещений обіцяв їй таке озеро. Лускунчик каже, що хрещений ніколи не зумів би його зробити.

13. Столиця

Дельфіни везуть їх мушлею через озеро. Марі бачить у воді свою усмішку і думає, що це Пірліпат, але Лускунчик пояснює, що то власне обличчя Марі. Потім вони потрапляють до столиці, до міста Солодощів. На ринку зчиняється колотнеча, але бургомістр гукає «Кондитер!» — і всі затихають. Кондитер — невідома страшна сила, якої бояться навіть у цій країні. Марі зачарована Марципановим замком. Лускунчик розповідає про все сестрам-королівнам, а ті вдячні Марі за врятування брата. Королівни готують частування, Марі товче льодяники, і раптом усе розпливається.

14. Кінець

Марі прокидається у своєму ліжечку. Мати каже, що їй приснився довгий сон. Марі вперто запевняє, що то була правда. Вона показує сім корон, але батько сердиться й називає її брехункою. Приходить хрещений і каже, що це корони з його годинникового ланцюжка. Бідна Марі більше нікому не розповідає про пригоду, і її прозивають «малою мрійницею». Тим часом Фріц перепрошує гусарів. Одного разу Марі, сидячи біля шафи, каже Лускунчикові, що не погордувала б ним, якби він справді жив. Раптом щось гуркоче, і Марі непритомніє. Опритомнівши, вона бачить хрещеного, який привів небожа з Нюрнберга. Хлопець чемний і дарує Марі та Фріцові гарні подарунки. Згодом він просить Марі стати його нареченою. Вона погоджується. Через рік Дросельмаєр приїздить по Марі в золотій кареті й забирає її в своє королівство. Кажуть, вона й досі там королює.

Аналіз твору

Про що казка

На перший погляд це казка про різдвяні дива: іграшки оживають, ялинка сяє, а за шафою відкривається цілий край із цукрових міст. Але головне в ній — інше. Марі бачить у негарному Лускунчикові добре обличчя й береже його, коли інші сміються. Саме її доброта, вірність і готовність віддати улюблене допомагають Лускунчикові перемогти.

Реальний світ і вигадка

Гофман не каже прямо, що було насправді. Є два пояснення. Дорослі вважають, що Марі марила: порізала руку, налякалася й лежала в гарячці. А в самої Марі є докази: порізана рука, сім корон у скриньці, а наприкінці до Штальбаумів приїздить небіж Дросельмаєра, дуже схожий на Лускунчика. Хрещений, який міг би все пояснити, лише сміється й каже «пусті химери». Тому читач сам вирішує: це був сон чи справжнє чудо? Вигадка тут не ламає реальний світ, а переплітається з ним: домашня вітальня, шафа з іграшками й батьківське хутро в сінях стають дорогою до чарівної країни.

Характер Марі

Про Марі найкраще говорять її вчинки. Вона першою пожаліла скривдженого Лускунчика, плакала, захищала його від брата й доглядала, мов хвору дитину. Вона відважна: коли Лускунчика оточили миші, кинула в Мишачого короля свій черевичок, не думаючи про себе. Вона вміє віддавати: віддала цукерки, потім цукрових ляльок, навіть улюблену рожевощоку дитину, яку поставила позаду, щоб та лишилася останньою, і була готова віддати книжки та нову сукенку. Вона вірна: дорослі не вірять її розповідям, брат сміється, але вона не відмовляється від слів про Лускунчика. А ще вона мрійлива, та не безпорадна: коли Лускунчикові потрібна шабля, вона йде по допомогу до Фріца.

Фантастичні перетворення

Майже кожен персонаж у цій казці змінюється. Дерев’яна іграшка Лускунчик оживає й стає воєначальником. Королівна Пірліпат спершу гарна, потім потворна, потім знову гарна. Молодий Дросельмаєр спершу вродливий юнак, потім негарний Лускунчик, а наприкінці знову вродливий. Хрещений Дросельмаєр то годинникар, то схожий на сову, що сидить на годиннику. Ночами оживають ляльки, а Марі потрапляє в країну, де міста зроблені з цукру. Усі ці перетворення мають одну думку: вигляд не збігається з тим, що всередині. Лускунчик негарний, але добрий і відважний; Пірліпат красива, але невдячна й виганяє того, хто її врятував.

Битва добра і зла

Зло в казці зовсім не абстрактне. Мишачий король і його мати Мишильда жадібні й мстиві: вони то з’їдають королівське сало, то вимагають у Марі цукерок і ляльок. Лускунчик і Марі протистоять їм відданістю й сміливістю. Перша битва закінчується поразкою добра, але воно не здається. Перемога потребує жертви: Марі віддає те, що любить. Та й Фріц у цій історії виправляється: спершу калічить Лускунчика, а потім дістає йому шаблю, карає гусарів за боягузтво, а наприкінці просить у них пробачення. Отже, навіть той, хто помилився, може допомогти добру.

Символ Різдва й різдвяної ялинки

Казка починається в різдвяний вечір. В оригіналі перший розділ називається «Der Weihnachtsabend» — «Різдвяний вечір», а дія відбувається 24 грудня. Ялинка тут — символ свята й дива. Світло її свічок ніби відчиняє двері до вигадки: подарунки стають початком пригод, а в країні Лускунчика навіть є «Різдвяний ліс». Різдво в казці — час, коли діти чекають чуда, а дорослі намагаються їх порадувати.

Значення мрії в житті людини

Дросельмаєр каже Марі, що вона, як Пірліпат, природжена королівна, бо володарює в чудовій, ясній країні — тобто в країні власної уяви. Марі справді годинами може сидіти тихо й дивитися на Лускунчика, і її за це прозивають «малою мрійницею». Проте саме уява допомагає їй зрозуміти, хто такий Лускунчик, і врятувати його. Гофман не вчить мріяти замість життя. Він показує інше: хто вміє уявляти й вірити в добро, той бачить у світі більше за інших.

Казка в казці

Вставна «казка про твердий горіх» пояснює, чому Лускунчик негарний, і водночас розповідає смішну історію про короля, який через ковбаси затіяв війну з мишами. Оповідач жартує, що королю краще було б їсти ковбасу без сала й не чіпати мишей. Дросельмаєр розповідає казку три вечори поспіль, щоб діти чекали продовження. У її кінці пояснено, чому люди кажуть «Твердий горішок!» про складну справу.

Оригінал і переклад

Казку написано німецькою й видано 1816 року. Українською її перекладали різні перекладачі; цей розбір написано за перекладом Євгена Поповича. У ньому свято названо новорічним, а подарунки приносить Дід Мороз, хоча перший розділ оригіналу — про різдвяний вечір. Також у тексті XIX століття (і в перекладі) трапляються слова й образи, наприклад «негренята», які сьогодні вважають застарілими й образливими, тож читати їх варто з цією пересторогою. Для теорії літератури «Лускунчик» — гарний приклад поняття «оригінал і переклад»: оповідач у перекладі так само звертається до слухачів («слухайте, діти!») і розмовляє римованими приспівками. За цією казкою французький письменник Александр Дюма-батько створив свою версію, а Петро Чайковський написав балет «Лускунчик» (1892).