Реальний світ і вигадка в казці Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик і Мишачий король»

У казці Гофмана «Лускунчик і Мишачий король» поруч живуть реальний світ і вигадка.

Реальний світ — це дім радника Штальбаума. Там є батьки, брат Фріц, сестра Луїза, лікар і звичайна шафа з іграшками. Усе починається з Нового року та подарунків.

Але вночі в цьому домі стаються дива. Ляльки оживають, виходять воювати з мишами, а Марі потрапляє у країну з цукерок. Лускунчик дарує їй сім корон Мишачого короля.

Дорослі не вірять Марі й кажуть, що вона марила. Вони бачать лише порізану руку. Але Марі стоїть на своєму, а наприкінці в гості приїздить хлопець, схожий на Лускунчика.

Гофман не каже, що це був сон або правда. Але вигадка в казці допомагає Марі бути добрішою й сміливішою. Тому вона потрібна, як і реальний світ.

Казка Гофмана починається дуже звичайно: різдвяний вечір, ялинка, подарунки, батьки, діти. Усе, що ми бачимо, могло б статися в будь-якому домі. Але вже першої ночі звичайність зникає: годинник співає пісеньку, з-під підлоги вилазять миші, а іграшки оживають.

Автор будує розповідь так, що реальний світ і вигадка весь час міняються місцями. Вранці Марі лежить у ліжку, лікар лікує їй руку, і дорослі певні: дитина налякалася й марила. А за кілька днів хрещений розповідає «казку про твердий горіх», і з неї виходить, що Лускунчик — зачарований юнак. Марі вірить цій казці, бо бачила його в бою.

Найцікавіше — кінець. Марі прокидається вдома й каже матері: «Ох, мамо, люба мамо, де тільки мене не виводив цієї ночі молодий пан Дросельмаєр! Скільки я всього гарного побачила!» Мати відповідає, що то був сон. Але в Марі є корони. Хрещений каже «пусті химери» й пояснює, що то його годинникові прикраси. Тільки згодом до Штальбаумів приїздить небіж Дросельмаєра, дуже схожий на Лускунчика.

Мабуть, Гофман хотів, щоб читач сам вирішив. Але одне зрозуміло: уява не шкодить Марі. Дросельмаєр каже їй: «Тобі, люба доню, дано більше, ніж мені та й усім нам: ти, як Пірліпат, природжена королівна, бо володарюєш у чудовій, ясній країні». Тобто уявний світ — це її сила, завдяки якій вона рятує друга.

Отже, у цій казці вигадка не втікання від життя, а спосіб побачити в звичайному світі більше добра й краси.

Коли я читав цю казку, весь час питав себе: а що ж було насправді? Чи ляльки справді воювали з мишами, чи Марі це приснилося?

Спочатку я думав, що правий лікар: дівчинка порізала руку й марила. Але потім з’явилися сім корон, а в кінці — хлопець, дуже схожий на Лускунчика. Тепер мені здається, що чудо таки було.

Мабуть, Гофман навмисне нічого не пояснює. Він хоче, щоб ми самі думали й уявляли. І я зрозумів: мріяти не соромно. Марі ж саме завдяки мрії не залишила Лускунчика в біді.

Тому я думаю, що реальний світ і вигадка потрібні людині обоє.