Федько-халамидник

Стислий переказ

Федько — син друкаря, найсильніший хлопець на вулиці й головний розбишака: вибиває шибки з рогатки, руйнує піщані хатки, відбирає в хлопців повітряного змія. Та в нього є правила: він не бреше й не видає товаришів. Коли його б’є батько, Федько мовчки терпить, а за правду отримує копійки.

Толя — син хазяїна будинку, ніжний і вихований хлопчик. Мати не пускає його до вуличних хлопців, але його тягне до Федька, який робить усе, що Толі заборонено. Одного разу Федько з товаришами махає Толі з потоку під зливою, і Толя вибігає до них у бархатовому одязі. Увечері він хворий, а Федька луплять.

Навесні по річці йде крига. Федько розповідає хлопцям про це, і вони йдуть дивитися, Толя теж. Толя кидає Федькові: «Ні-за-що не зробиш!», і Федько б’ється об заклад, що перейде по крижинах на той бік; він справді переходить і повертається. Після цього Толя, якому кортить бути таким самим сміливим, бере в Федька палицю, стрибає на кригу й лякається. Федько забиває гвіздок у довгу палицю, добирається до Толі й допомагає йому перейти на іншу крижину, але, коли хоче підштовхнути її до берега, крига ламається під ним, і він провалюється у воду. Хлопці витягають його шворкою, зв’язаною з поясів.

Толині батьки приходять на берег і тягнуть сина додому. Дорогою Толя, боячись покарання, каже, що це Федько потягнув його на кригу. Федько дивиться на нього й погоджується: «Повів… Пхнув…». Мати б’є Федька, Толин батько ляскає по обличчю й погрожує вигнати родину з квартири, якщо Федька не покарають. Увечері в Федька жар, але батько все одно б’є його. Через три дні хлопчик помирає. На похорон ідуть хлопці з усіх сусідніх вулиць; Толя дивиться з вікна, а потім грається чижиком, якого нібито виграв у Федька.

Докладний переказ за епізодами

Хто такий Федько. Оповідання відкривається словами: «Це був чистий розбишака-халамидник». Кожного дня на нього хтось скаржиться. Федько ліпить із піску хатки, потім усе валить і регоче; відбирає змія, хоча іноді потім його повертає. Дорослі вважають його забіякою, але сам він живе за власним кодексом: не брехати й не видавати.

Покарання вдома. Батько питає: «Правда то?» — і Федько відповідає: «Правда». Його кладуть на стілець і б’ють ременем; Федько здригається всім тілом, але не просить пощади. Мати кричить: «Камінь, а не дитина!» Батько потім дає дві або три копійки: «То тобі за те, а це за те, що правду говориш…» Федько витирає сльози, що виступили, бере гроші й на ремінь не сердиться: розуміє, що так треба.

Толя. Найбільше Федькові дістається за дружбу з Толею. Толя — син хазяїна, «дитина ніжна, делікатна, смирна». Федько тягне його лазити по горобців, і Толя приходить додому подраний. Мати Федька лається, батько б’є: «Не кумпанія вони тобі». Але на другий день усе повторюється.

Злива. Під час бурі Толя дивиться у вікно, а на вулиці бредуть Федько, Стьопка й Васько, сміються, підставляють обличчя під дощ. Толя не витримує, вибігає у своєму бархатовому одязі, і йому раптом стає «славно, мило». Ввечері він хворіє, а Федька знову б’ють.

Крига на річці. Навесні Федько розповідає хлопцям, що на річці крига знесла базарний місток. Він хвалиться, що завтра поїде на кризі. Наступного дня до хлопців приєднується Толя: він каже, що тільки підійде подивитись, а потім піде в школу. На березі стоять дорослі, хлопці стрибають на крижини. Федько каже: нехай хтось перейде на той бік по кризі — «от буде герой!» Толя, який уже думає, що Федько злякається й заплаче, кидає: «Ні-за-що не зробиш!» і ще раз: «Ану, спробуй!» Тоді Федько б’ється з ним об заклад, що перейде на той бік: «Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика».

Перехід. Федько стрибає з крижини на крижину, промацує лід палицею, повзе на животі, перестрибує водяні латки. Дорослі кричать і лаються, а коли він добирається до берега, лишається тільки: «Ну, щастя твоє, що ловкий!» Він перебігає на той бік, а тоді знову по кризі назад. Хлопці дивляться на нього, як на героя.

Толя на кризі. Толя, побачивши Федька героєм, теж хоче так. Просить палицю. Федько спершу відмовляє: «Лучче не треба, Только… Ти не вмієш», але Толя наполягає, і Федько віддає палицю. Він стрибає на кригу, льодові брили одрізають його від берега, і він розгублено плаче.

Порятунок. Дорослі не знають, як допомогти. Федько десь зникає, і про нього вже лають: «навчив хлопця та й утік». Та він повертається з довжелезною палицею, в яку забив гвіздок, і кричить: «Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!» Федько перескакує на сусідню крижину й присуває її до Толиної: «Тепер переходь сюди!» Толя переходить, а Федько біжить на другий кінець крижини, щоб підштовхнути її до берега, але вона розламується надвоє, і він провалюється у воду. Крижину з Толею в цей час підбиває до берега, і Толя «як стріла» вилітає з неї. Стьопка лягає на лід, хтось із хлопців подає шворку, зв’язану з поясів, Федько хапається за неї зубами, бо руки заклякли. Його витягають, і він одразу ж каже: «Нічого, не перший раз, я цієї зими три рази на льоду провалювався».

Дорогою від річки. На березі з’являються Толині батьки й Федькова мати: Толю шарпають і тягнуть додому, і він кричить, що не винен. Батько Толі питає Федька: «Він був на льоду?» — «Був…» — «Неправда! Неправда!» — забивається Толя: це його «потягнули на річку», а «Федько узяв і пхнув мене на кригу». Федькова мати б’є сина по голові; Толин батько зупиняє її: «Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш, не бреши й тепер». Федько дивиться на Толю й тихо відповідає: «Повів…», «Пхнув…». Батько Толі б’є його по лиці й каже Федьковій матері, що, коли чоловік не покарає хлопця, їй краще очистити квартиру.

Кара й смерть. Увечері в Федька жар, перед очима в нього жовті й зелені плями. Мати чує, що він кашляє, і лише погрожує: «Ось нехай ще батько прийде та погріє ще ремінем». Батько розлючений і кладе його на стілець. Федько не скрикує, а потім падає й не ворушиться. Через три дні він помирає: двічі приходить до пам’яті й питає, чи били Толю. На четвертий день його ховають, а Толя дивиться з вікна.

Фінал. Толя перекручується на одній нозі й біжить гратись із чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, «бо він його виграв у Федька».

Аналіз твору

Чесний розбишака. Спочатку Федько здається просто забіякою. Але автор одразу поруч ставить його правила: «Федько брехати не любить», «Не любить також Федько й товаришів видавати». Ці два рядки допомагають зрозуміти кінець: коли Толя бреше на нього, Федько не викриває його. Це не слабкість, а вірність власному правилу: товаришів не видають, навіть коли товариш підвів. Мабуть, він ще й шкодує Толю, але текст цього не каже, і читач сам вирішує, чому Федько мовчить.

Толя. Він не злий, а слабкий: йому хочеться бути сміливим, тому він стрибає на кригу. Але потім перед батьками він вибирає найлегший шлях: звинуватити іншого. Найгірше, що він робить, — це не страх, а брехня, після якої Федька б’ють ще раз, і хлопчик уже не встає. Кінець тільки підкреслює це: Толя забирає чижика й біжить гратись, хоч за умовами парі, яку ми бачили, виграв Федько, бо він перейшов на той бік.

Контраст двох світів. Федько живе в найманій квартирі, і мати боїться, що їх «з кватирі виженуть»; наприкінці Толин батько справді цим погрожує. Толя — з дому, звідки долинає музика і де, як це видно з Федькового вікна, «ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту». Мати Толі не пускає його до вуличних хлопців, а батько Федька велить: «не смій з панами водитися». Дорослі розділяють дітей, але Толю тягне до Федька, як до людини, якою йому самому хотілося б бути.

Ярлики. Слово «халамидник» стоїть у заголовку, і оповідач вживає його не раз, щоб показати, як на Федька дивляться інші. Хлопця лають «сибіряка», «шибеник», «ідол», «халамидро». Але коли Федько перебігає по кризі, ті ж дорослі завмирають за нього, а коли він добирається до берега, в їхніх лайках вже «нема ні злості, ні досади». Проте коли приходять батьки, Толина брехня лунає першою, і Федька б’ють, а хлопців, які бачили все, ніхто не питає.

Комашинка проти льоду. На річці автор кілька разів називає Федька «комашинкою»: така маленька істота проти величезних шматків криги, що лізуть одна на одну. Цей образ показує і мужність Федька, і його вразливість. Ці дві риси йдуть поруч усю розповідь: він найсильніший на вулиці, але для крижаної води й для дорослих — лише дитина.

Смерть Федька. Він гине не на льоду, а вдома: від хвороби й покарання, яке дорослі вважають справедливим. Мати чує, що в нього жар, але лише погрожує ременем; батько помічає, який гарячий син, коли той уже падає. Можна прочитати так: гнів і страх дорослих виявилися небезпечнішими за кригу.

Головна думка. Справжня чесність і мужність не залежать від походження чи гарної репутації; дорослі бачать у дитині лише ярлик і через це можуть не помітити, що людина поруч із ними благородніша, ніж вони думали.