Чи справді Федько — халамидник (за оповіданням Володимира Винниченка «Федько-халамидник»)

В оповіданні Володимира Винниченка Федька називають «чистим розбишакою-халамидником». Він ліпить хатки з піску й валить їх, відбирає в хлопців змія, б’ється. Дорослі скаржаться на нього щодня.

Але Федько не такий простий. У нього є свої правила: він не бреше й не видає товаришів. Коли батько його б’є, він не просить пощади, а за правду отримує копійки.

А ще він сміливий і добрий. Коли Толя стрибнув на кригу й налякався, Федько побіг його рятувати. Він крикнув: «Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!» і допоміг Толі вибратися, а сам провалився у воду.

Тому я думаю, що Федько не халамидник, а сміливий і чесний хлопець, якого дорослі не зрозуміли.

Оповідання Винниченка починається словами: «Це був чистий розбишака-халамидник». Так Федька бачать дорослі: він вибиває шибки, валить чужі хатки з піску, відбирає змія. Батько б’є його ременем, а мати лається й називає «сибірякою».

Проте вже на перших сторінках автор показує й інше. «Федько брехати не любить», і тому, коли батько питає, чи правда те, що розказала мати, Федько відповідає: «Правда». За це батько дає йому копійки. Другого правила автор теж не забуває: «Не любить також Федько й товаришів видавати».

Найкраще Федькова вдача проявляється на річці. Він перебігає по крижинах на той бік і назад. Толя сказав йому «Ні-за-що не зробиш!», і Федько побився з ним об заклад, що перейде. Коли ж Толя, якому кортить бути таким самим сміливим, стрибає на кригу й лякається, Федько не втікає. Він забиває гвіздок у палицю й біжить рятувати: «Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!» Він допомагає Толі дістатися берега, а сам провалюється в крижану воду.

Найсумніша сцена — розмова з батьками. Толя каже неправду, що Федько його потягнув. І Федько, який ніколи не брехав, тихо каже: «Повів…». Він не викриває Толю, бо не любить видавати товаришів. Це стоїть дорого: після покарання Федько помирає.

Отже, Федько тільки здається халамидником. Насправді він чесний, вірний і сміливий, а халамидником його роблять лише ті, хто судить про людину за ярликом.

Мене найбільше здивувало в цьому оповіданні одне слово: «Повів…». Федько так говорить, коли батько Толі питає, чи це він потягнув Толю на річку. Але ж Толя сам просив палицю й сам стрибнув на кригу!

Спершу мені було незрозуміло, чому Федько мовчить. Адже раніше він завжди казав правду. Але потім мені пригадалося, що автор пояснив це ще на початку: «Не любить також Федько й товаришів видавати». Толя боявся покарання, а Федько, мабуть, не захотів його підвести.

Мені здається, що це не слабкість, а мужність, така, як тоді, коли він біг рятувати Толю по кризі. Тільки цього разу треба було витримати не воду, а несправедливість.

Найгірше, що після цього Толя грається чижиком, ніби нічого не сталося. А Федько, якого всі звали халамидником, виявився кращою людиною, ніж ті, хто його судив.