Володимир Винниченко

Коротко про життя

Володимир Винниченко народився 16 (28) липня 1880 року в Єлисаветграді (тепер Кропивницький) на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградській гімназії, а згодом на юридичному факультеті Київського університету. Ще студентом, з 1901 року, вступив до Революційної української партії, згодом — Української соціал-демократичної робітничої партії. За революційну діяльність його кілька разів заарештовували; певний час він провів у Лук’янівській тюрмі в Києві — досвід, що пізніше позначився на його ранній прозі, зокрема на новелі «Момент» (1910), написаній як оповідання тюремного в’язня.

Політик і письменник

1917 року Винниченко очолив Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, а з грудня 1918 до лютого 1919 року був головою Директорії УНР — фактичним керівником Української Народної Республіки в один із найдраматичніших періодів її історії. Водночас він залишався плідним письменником: автором численних оповідань, романів («Записки кирпатого Мефістофеля», роман-утопія «Сонячна машина») і драм («Краса і сила» та інші). Цікаво, що Винниченко був також художником-аматором і залишив чимало живописних робіт, переважно пейзажів.

Еміграція та смерть

Із 1919 року й до кінця життя Винниченко перебував в еміграції — спершу в Австрії, Чехословаччині, Німеччині, а з 1934 року оселився у французькому містечку Мужен. Помер 6 березня 1951 року, там-таки і похований.