Характеристика Федька з оповідання Винниченка «Федько-халамидник»

«Федько-халамидник», Володимир Винниченко

головний герой, син друкаря 5 клас 6 клас

Риси характеру

Сила й бешкетність: Він «перший по силі на всю вулицю»: підставляє підніжку, насідає на суперника й питає: «Ну? Наживсь на світі? Говори!» Хатки з піску ліпить сам, але раптом дивиться й валить усе чисто, «і своє, і чуже», ще й регоче. Змія в Стьопки відбирає силою: рве нитку й іде додому, а на каміння, яким у нього шпурляють, тільки угинається й регоче. Автор підсумовує: «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці».
Великодушність без розрахунку: Забравши змія, Федько іноді «раптом вертається і віддає» його, ще й приносить ниток і кидає: «Думаєш, мені він потрібний?» Це трапляється нечасто — оповідач сам каже, що «так не часто буває», — але видно, що здобич для нього не головне. На такому тлі його бешкет читається не як злість, а як нестримна енергія.
Чесність: Коли мати розповідає батькові про чергову витівку, Федько на запитання «Правда то?» тихо відповідає: «Правда». Він міг би відбрехатися, «але Федько брехати не любить». Батько, відлупивши сина, дає йому дві-три копійки: «То тобі за те, а це за те, що правду говориш…» Федько бере гроші, бо справді не брехав.
Вірність товаришам і стійкість під покаранням: Крім брехні, Федько не любить і того, щоб видавати товаришів, — мати за це сердиться, а батько хвалить. Коли його лають, він не плаче, не проситься й не обіцяє, що більше не буде: «Насупиться й сидить». Під ременем лише здригається, а сльози, що виступили, потім витирає. Матері хочеться, щоб він хоч попросив тата: «Камінь, а не дитина!» А Федько на ремінь не сердиться, бо розуміє, «що так і треба».
Відчайдушна мужність: Федько сам каже хлопцям: «нехай хто на той бік по кризі перейде, от буде герой!» Толя, який це чує, кидає: «Ні-за-що не зробиш!» — і бачить, що в Федька «навіть губи побіліли». Але Федько укладає парі, просить товаришів мовчати («А то, як побачать… то не пустять») і сам іде на кригу з палицею: то повзе по тонких крижинах, то перестрибує водяні латки. Дорослі лають його, але «в лайках нема ні злості, ні досади».
Відповідальність за слабшого: Спершу Федько застерігає Толю: «Лучче не треба, Только… Ти не вмієш», і лише потім віддає палицю. Коли Толя лишається на крижині сам, дехто з дорослих вирішує, що Федько втік («навчив хлопця та й утік»), а він повертається з довгою палицею, в яку забив гвіздок: «Держись, Только! Я зараз буду коло тебе!» Він підсуває до Толі крижину, а сам провалюється у воду. Витягнений, одразу ж каже: «Нічого, не перший раз, я цієї зими три рази на льоду провалювався».
Мовчання про Толю: Коли Толин батько каже: «Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш, не бреши й тепер», Федько дивиться на Толю, відводить очі й тихо відповідає: «Повів…», «Пхнув…» Це неправда, і вона коштує йому ременя й життя. Оповідач мотивів не називає, але поруч стоїть правило про товаришів, яких Федько не видає. Навіть у гарячці він приходить до тями й питає, чи били Толю.

Яким Федька бачать сусіди

Оповідання починається вироком: «Це був чистий розбишака-халамидник». Не було дня, щоб хтось не скаржився на Федька: то шибку вибив рогаткою, то підбив синяка «закадишному» другові, то перекинув діжку з дощовою водою. Автор показує його на вулиці: він сидить на воротях «як Соловей-Розбійник на дереві», дивиться, як хлопці пускають змія, а потім іде відбирати. Для матері він «сибіряка», для хлопців — «халамидро» й «зараза». Але Винниченко не випадково ставить цей вирок на першу сторінку: далі кожна сцена його перевіряє.

Правда й вірність як його закони

Покарання вдома показує, що в Федька є правила, яких не знають ні мати, ні сусіди. Він не плаче й не просить пощади, але й не викручується. Батько питає: «Правда то?», і Федько відповідає: «Правда». Автор пояснює: міг би відбрехатися, але «Федько брехати не любить». До цього додається друге правило: товаришів не видають. Мати каже, що батько потурає синові, а батько, відлупивши, дає йому копійки за правду. Так оповідач готує читача до кінця: на Федька можна покластися, хоч сусіди бачать у ньому лише бешкетника.

Парі з Толею й перехід по кризі

Толя, син хазяїна будинку, тягнеться до Федька, а Федько тягне його у свої забави: махає з-під зливи, розповідає про кригу. Коли на березі Федько каже, що героєм буде той, хто перейде річку по кризі, Толя відповідає: «Ні-за-що не зробиш!» і помічає, що в Федька побіліли губи. Вирішує, що той злякався. Але Федько йде: просить хлопців мовчати, бо дорослі не пустять, і перебігає на той бік, а потім назад. Оповідач порівнює його з «комашинкою», яка ловко обдурює величезні шматки льоду. Дорослі лають, але в їхніх лайках «нема ні злості, ні досади»: оповідач додає: «Ловкий хлопчак, що й говорити».

Порятунок і остання відповідь

Найсильніший епізод — коли на крижині плаче Толя. Дехто вже лає Федька за втечу, а він повертається з довгою палицею, в яку забив гвіздок, і спокійно веде Толю: «Іди сміливо, не бійсь». Він підсуває крижину, а коли хоче підштовхнути її до берега, під ним ламається лід. Хлопці витягають його на шворці, зв’язаній з поясів, і Федько тримається за неї зубами. На березі він ще встигає сказати: «Нічого, не перший раз».

Далі батьки хапають дітей, і Толя кричить: «Я не винен». Толин батько, який вірить, що Федько ніколи не бреше, питає, хто повів Толю на річку. Федько дивиться на друга, одводить очі й підтверджує те, чого не було. Можна прочитати це так: вірність товаришеві виявилася сильнішою за правдомовність. Але автор не пояснює мотиву, тож цю сцену варто розглядати разом із початком оповідання.

Що автор думає про Федька

Винниченко ставить поруч два образи: «халамидника» й героя. Федько не міняється — змінюється погляд на нього. Перші сторінки дають ярлик, останні його руйнують: хлопець, якого всі лаяли, виявляється чеснішим і за «вихованого» Толю, і за дорослих, що карають його за те, чого він не робив. Авторський вирок прихований у фіналі, де Толя біжить гратися чижиком, якого нібито виграв, а Федька щойно поховали. Висновок для шкільної характеристики такий: Федько — сміливий, чесний і вірний хлопчик, якого дорослі помітили надто пізно.

Стосунки з іншими

Толя →: син хазяїна будинку; Федько й тягне його у свої забави, й застерігає, а потім рятує й за нього відповідає
Батько Федька: друкар; б’є сина, але хвалить за правду й дає за неї копійки
Мати Федька: боїться, що господар прожене їх із квартири; лає сина «сибірякою», а дорогою від річки сама б’є його по голові
Стьопка, Спірка, Гаврик: друзі; ходять з ним на річку й витягають його з води, а потім плачуть на похороні

Цитати-характеристики

«Це був чистий розбишака-халамидник.»

перше речення оповідання: думка про героя, яку автор далі перевіряє
«Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.»

про бешкетну вдачу
«Федько брехати не любить.»

після покарання: чому він відповідає «Правда»
«Не любить також Федько й товаришів видавати.»

друге правило героя
«Нічого, не перший раз, я цієї зими три рази на льоду провалювався. Треба тільки бігати.»

після порятунку Толі, мокрий і посинілий

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Яким Федька бачать сусіди
Правда й вірність як його закони
Парі з Толею й перехід по кризі
Порятунок і остання відповідь
Що автор думає про Федька