Лебеді материнства

Про що цей вірш

Це колискова, яка несподівано стає напуттям. Спершу мати колише маленького сина, а над колискою «мріють» рожеві лебеді й сиплються зорі. Вона відганяє досаду й обіцяє: ніщо лихе до дитини не підступить. Але потім вірш робить крок уперед, у майбутнє. Син виросте, вирушить у дорогу, зустріне друзів і кохання. Усе це він вибиратиме сам. Одного лише вибрати не зможе — матір і Батьківщину. Де б він не був, до нього прийдуть «з України верби і тополі».

Головне речення вірша — «Вибрати не можна тільки Батьківщину». Воно звучить двічі: у десятому двовірші й наприкінці.

Про історію вірша відомо небагато, і те, що відомо, варто казати обережно. За паспортом на УкрЛіб, його написано між 1960 і 1963 роками; там же сказано, що поет ріс без батька й особливу вдячність мав до матері. Одна з посмертних збірок Симоненка теж названа «Лебеді материнства». На музику вірш поклав композитор Андрій Пашкевич.

Розбір строфа за строфою

Вірш складається з п’ятнадцяти двовіршів. Умовно його ділять на дві частини: перша — колискова про казкову ніч і материнську ласку, друга — напуття дорослому синові.

Частина перша: казкова ніч (двовірші 1–6).

Двовірш 1. «Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві». Вірш починається картиною: з туману пливуть лебеді, а ніч сиплє у лимани зорі. «Сургучеві» — мабуть, червонуваті, ніби печатки з сургучу. Це не опис справжньої ночі, а казкова картина, якою й повинна бути колискова.

Двовірш 2. «Заглядає в шибу казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима». Казка постає живою істотою — ніби стара розповідачка, яка зазирає у вікно. За її плечима стоїть «материнська добра ласка» — тобто тепло, з яким усе це розповідається.

Двовірш 3. «Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати». Мати звертається до досади, як до живої істоти, й забороняє їй наближатися. Такі слова-обереги були в народних колисанках: мати ніби загороджує дитину від будь-якого лиха.

Двовірш 4. «Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії». Тепер мати кличе: не проганяє, а запрошує. Лебеді «як мрії» — порівняння: сон дитини складається з мрій. Зорі опускаються «під вії» — так засинає дитина.

Двовірші 5–6. «Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір’ям, Лоскотали марево золотим сузір’ям». Ніч оживає: кричать півні, а по стіні ніби танцюють лебеді. Так у дитячій уяві оживає темна кімната. Слова «лопотіли», «лоскотали» — веселі й наче доторкаються до дитини.

Частина друга: напуття (двовірші 7–15).

Двовірш 7. «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги». Це поворот усього вірша. Колискова закінчується, і мати вже дивиться далеко вперед. Тривоги, які вона «приспала», теж виростуть разом із сином.

Двовірші 8–9. «У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені». Мати говорить про майбутнє кохання. Мавки — істоти з народних повір’їв; тут вони втілюють спокусу й красу. «Диво- наречені» — дівчата, від яких серце завмирає.

Двовірші 10–11. «Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати». Тут висловлено головну думку. Син вибиратиме друзів, дружину, навіть «брата по духу». Але матір і Батьківщину вибрати не можна: вони є від народження.

Двовірш 12. «За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата». Де б син не був, з ним ітимуть материнський погляд і рідний дім.

Двовірші 13–14. «І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть». Мати уявляє найгірше: син може впасти далеко від дому. Але й там, на чужині, над ним стануть верби й тополі — тобто Україна, яка не залишає людину навіть у найважчу мить.

Двовірш 15. «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину». Вірш закінчується рефреном. У другій частині він уже звучав, але тепер стоїть останнім, і саме його читач забирає з собою.

Аналіз твору

Дві частини — одна думка. Колискова й напуття здаються різними жанрами, але їх поєднує материнська турбота. У першій частині мати береже дитину від досади, у другій — від байдужості до рідної землі. Одне продовжує інше: спершу вона дає синові казку, потім — корінь.

Мати й Батьківщина поруч. У десятому й одинадцятому двовіршах названо тільки два «невибирані» поняття: Батьківщина й мати. Поет ставить їх поруч, і вони ніби зливаються: «Очі материнські і білява хата» ідуть за людиною, як і «верби і тополі» з України. Батьківщина тут не політичне слово, а те, що людина відчуває так само природно, як материнську ласку.

Народні мотиви. Вірш багатий на фольклор: досаду проганяють, як у колисанках, є мавки чорноброві, «казка з сивими очима». Але це не народна пісня, а авторський вірш, у якому фольклорні образи стали частиною особистої розмови матері з сином.

Образи-символи. Лебеді — мрія й материнська ласка; «білява хата» — дім, звідки людина вийшла; верби й тополі — Україна. Показово, що образ України тут не гасло, а звичайні дерева, які так часто ростуть біля українських хат.

Художні засоби. Основний прийом — епітети: «лебеді рожеві», «зорі сургучеві», «мавки чорноброві», «білява хата». Є й персоніфікація (казка заглядає, півні тривожать темряву, лебеді танцюють), і порівняння («лебеді, як мрії»), і метафори («приспані тривоги», «тугою прощання душу залоскочуть»). Через рефрен «Вибрати не можна тільки Батьківщину» вірш звучить як приказка, яку легко запам’ятати.

Ритм. Довгі парні рядки з жіночою римою («рожеві — сургучеві», «очима — плечима») створюють плавний, ніби гойдливий ритм, схожий на колискову. Тому вірш так легко співається: його поклав на музику композитор Андрій Пашкевич.

Головна думка. Людина вільна у виборі друзів, дружини, шляху, але її коріння, тобто мати й Батьківщина, не належить їй на вибір. Це не обмеження, а опора: про них треба пам’ятати, де б людина не опинилася.

Як вивчити напам’ять

Вірш великий (п’ятнадцять двовіршів), тому вчи його блоками. Перший блок — колискова, двовірші 1–6: за початком кожного слідкуй за ланцюжком «Мріють — Заглядає — Ой біжи — Припливайте — Темряву — Лопотіли». Другий блок — двовірші 7–9: «Виростеш — У хмільні — Будуть». Третій блок — двовірші 10–15, найважливіший: він побудований на повторах, тож запам’ятай схему «Можеш вибирати… — Можна вибрать… — За тобою… — І якщо впадеш… — Стануть… — Можна все на світі…». Рядок «Вибрати не можна тільки Батьківщину» повторюється у двовіршах 10 і 15: це твоя точка опори — дійшов до неї, значить, ти в кінці. Читай уголос повільно, як колискову: ритм сам підкаже слова.