Л

Характеристика Михайла Федорчука

«Земля», Ольга Кобилянська

старший син, жертва 10 клас

Риси характеру

Роботящість і господарська дбайливість
З сімнадцяти років він «права рука» батька. На відпустці за місяць наводить у бурдеї лад, який Івоніка називає «чисте дзеркало», вмиває й вичісує свої воли, збирається полагодити старий пліт, який ще навесні лишив недокінченим.
Лагідність, що поєднується із силою
Сава глузує з нього: «серце було у нього м'яке, як тісто». А сам Михайло про свою міць каже: «я як той медвідь». Брата навіть не хоче бити: «мені жаль було б його вдарити». Але вміє й постояти: «Я добрий, доки добрий, але нехай ніхто мене не зачіпає, бо в мене кулак тяжкий».
Сором'язливість і вірність слову
У житі він освідчується Анні й сам стає «соромливий і полохливий». Дарує їй перстень, купований на Петра в місті, а згодом «цілого лева», заощадженого в війську. Коли вона плаче, відповідає: «Ти гадаєш, що обдурю тебе й покину? Ти гадаєш, що в мене нема честі й сумління?»
Почуття власної гідності
У касарні чує від «делікатних панів», що «ми нічого іншого, як собаки», і відповідає батькові: «Але я не пес». На маневрах лейтнант б'є його кулаком межи очі, проте Михайло не скаржиться: не хоче називати кривдника лікареві й каже: «най уже йому бог заплатить за мене».
Відраза до зброї й страх смерті на чужині
Говорить Докії: «Стрільби чи там пістоля уникав я з дитинства. Воно скрите й небезпечне, мов нечисте». Анні признається, що боїться саме смерті: «Так тяжко там умирати!» Іронія в тому, що вбивають його вдома, пострілом ззаду.
Довірливість до рідних
Про Саву каже: «Він знає, зо мною добре жити в добрі. Йому від мене нема кривди. Я з ним добрий». Просить батька не докоряти молодшому: «він ще дурний і не буде все такий». Не чує небезпеки навіть тоді, коли Сава сам підказує йому йти в «сусідній» ліс по кілля.
Забобонність, спільна з усім селом
Коли Анна бачить у «сусідньому» лісі щось страшне, Михайло хреститься, дзвонить зубами й каже: «Тут нечисте місце!» Молодий дячок у війську радить йому розпочати розмову з батьками на святого Михайла, і він чекає цього дня, як порятунку.

Хто такий Михайло

Михайло Федорчук для села — «шовк, а не чоловік», так сказав про нього старий Петро. Він плечистий, сильний, «з лиця мов у якої дівчини», а сором’язливий так, що жодна дівчина в селі не може сказати, ніби він довше дивився на неї, ніж на іншу. Майже кожна господиня, що мала доньку, «числила тайком» на нього як на зятя, а Докія в думці називає його найчеснішим хлопцем у селі.

З першого розділу автор протиставляє його молодшому братові: Івоніка каже, що «Сава вже не Михайло», бо старший був його «правою рукою» вже з сімнадцяти. Але Михайло не ідеальний. Він добрий, і в цій доброті його слабкість: він не бачить небезпеки там, де її бачить читач.

Земля й тварини

Свій світ він знає зсередини. Під час орання просить батька: «Не пустили б ви мене до плуга?» — і додає: «хто знає, коли знов за плугом ступатиму!» У травні лежить біля бурдея й пасе воли, які, як він довідався, «були призначені для нього», гладить їм шиї й грає на сопівці. Те, що в Саві викликає роздратування, для Михайла — сенс життя: «А що має земля з того, що родить і нас годує?»

Він вірить, що праця й покора — природний лад: «Так уже бог дав, і так мусить бути!» Це не філософія, а звичка простого серця. Автор показує, що така віра не захищає: те, що годує, потім забирає.

Слово, дане Анні

У липні, увечері, у житі Івоніки, він уперше каже Анні про своє кохання: «Я люблю тебе, Анно, вже віддавна! Ти така гарна й добра! Хочу тебе взяти за жінку, тебе одну!» Вона відповідає: «Я така бідна…» — а він: «Я не питаю за поле, зозулько…» Дарує перстень і просить: «Тримайся мене, Анно, як я піду!» На Великдень і під час відпустки підтверджує слово ще двічі.

Він не вдає, що не боїться батьків. Знає, що мати бажала для нього «самої королівни», а Анна — бідна наймичка. Але має план: якщо не дозволять, піде з нею до міста, бо «чоловік, який має добру волю до праці і здорові руки, не згине з голоду». Вони домовляються мовчати: мама розкаже Домніці, Домніка — селу, «а се псує щастя». Через це Анна лишається сама, коли його вже не стає.

Війна — не його життя

У касарні він «не привикав. Він губив себе». Йому здається, що разом із землею його покинула й «свідомість своєї вартості». Він плаче, думає про втечу й каже батькові: «Витягніть мене з сього, або я піду геть, я хочу назад додому!» Помітивши, що батько сидить на землі, чує в собі докір: «Тато сидів, мов собака, на землі, а ти…»

Але він вистоює. На маневрах лейтнант б’є його кулаком у лице; панич, син його пана, радить замельдуватися хорим, та Михайло відмовляється, бо мусив би назвати кривдника. Там, де інші бачать зло, він бачить життя, яке треба перебути. «Я не такий грішний, аби мене вже бог святий кликав перед суд», — каже він Анні, коли вона боїться за нього.

Відпустка й ліс

Восени він приїздить на два місяці, і це найщасливіший час його життя. Бурдей виблискує чистотою, звезене збіжжя стоїть біля нього «золотистим муром». Тут, за його словами, він «пан»: «Тут я дома!»

Потім гине теля, яке любив Сава. Михайло вирішує полагодити пліт, а кілля, як нагадує Сава, лежить у «сусідньому» лісі. Він вагається: батько не любить чужого. Сава відповідає: «Тата завтра не буде дома!» Наступного вечора Михайло їсть кулешу з борщем, каже мамі: «Сього вечора піду в ліс по трохи кілля», — і йде, «такий веселий».

Смерть і пам’ять

Його вбили ззаду, під ліву лопатку. Бардиця й капелюх лежали окремо від тіла, отже він ще підводився. Крик «Рятуйте!» чула в лісі бідна вдовиця, але втекла від страху. Лікар на слідстві встановив, що його можна було врятувати, якби хтось прийшов одразу. Хтось прикрив його сердаком.

Про нього в селі говорять майже одним голосом. Докія питає: «Хто міг бути такій душі ворогом?» Старий Петро відповідає: «Се був шовк, а не чоловік! Він не мав жовчі!» Анна ридає над ним: «Казав “не покину”, а покинув!» А Івоніка через роки пише нотарю: найкращий ланець Михайла — хлопчикові Анни.

Висновок

Михайло — не герой-борець і не філософ, а працьовитий син, який вірить, що все скінчиться добре, і не помічає, що брат вирішив інакше. Історію братів нерідко читають у світлі біблійного мотиву Каїна й Авеля, хоча сама повість цих імен не називає. Земля, яку він любив і мав оживляти, не вберегла його. Але в пам’яті людей він лишається тим, ким був: «шовком, а не чоловіком».

Стосунки з іншими

Івоніка
Батько, найближча людина. Михайло просить у нього принести сопівку до касарні, цілує його руку, радиться з ним. Коли вирішує піти в ліс по кілля, то боїться, що батько дізнається: «Ніяк іти в ліс, тато дізнається!»
Марія
Мати, що вибирає для нього в думках невістку й мріє про «чемну і багату» дружину. Михайло знає, що вона не захоче Анни, тому з Анною вирішують мовчати до його повернення і розповісти батькам на святого Михайла.
Сава
Молодший брат, якого він і любить, і жаліє. Михайло бачить, що Сава під владою Рахіри й «обходиться з нами, як зі своїми ворогами», але вірить, що у війську той «сам покине її». Саме Сава підказує йому піти в «сусідній» ліс.
Анна →
Наречена. Він обіцяє весілля, дає перстень і просить її служити в панотця. У розмові за кілька днів до смерті вона лише плаче й каже «Мені лише так тяжко на серці», а він думає, що вона боїться смерті.
Рахіра
Для нього — «гадюка» і «погана волошка, циганка». Він застерігає Саву, але про її наміри щодо землі, мабуть, не здогадується.

Цитати-характеристики

  • «А що має земля з того, що родить і нас годує?... Так уже бог дав, і так мусить бути!»

    розділ II: Михайло — Саві, який питає, що йому з того, що він працює

  • «Я таки люблю його, і мені жаль було б його вдарити. Але я виджу, таки виджу, тату, що його підмовляють.»

    розділ II: про Саву, під час орання

  • «Я не питаю за поле, зозулько...»

    розділ III: освідчення Анні в житі

  • «Тримайся мене, Анно, як я піду!»

    розділ III: прощання перед рекрутчиною

  • «Тут має бути або моя смерть, або я не витримаю!»

    розділ VII: батькові в касарні

  • «Але я не пес»

    розділ VII: батькові, коли той просить мовчати про образливі слова панів

  • «Я добрий, доки добрий, але нехай ніхто мене не зачіпає, бо в мене кулак тяжкий.»

    розділ XIII: Анні, про її брата

  • «Ти гадаєш, що обдурю тебе й покину? Ти гадаєш, що в мене нема честі й сумління?»

    розділ XVI: Анні, яка плаче

  • «Він знає, зо мною добре жити в добрі. Йому від мене нема кривди. Я з ним добрий.»

    розділ XVI: про Саву; за кілька днів до смерті

  • «Від сьогодні за рік будеш ти в мене ґаздинею»

    розділ XVI: Анні, якій наснилась чорна мряка

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

  1. Хто такий Михайло: «права рука» батька й найчесніший парубок у селі.
  2. Земля й тварини: бурдей, воли, сопівка.
  3. Анна: слово, дане в житі, і мовчанка про нього.
  4. Рекрутчина: чому війна — не його життя.
  5. Відпустка: радість господаря й радість нареченого.
  6. Брат і «сусідній» ліс: чому він іде в ліс.
  7. Смерть: що про неї кажуть свідки, лікар, Анна.
  8. Висновок: що від нього лишилося.

Далі за твором