Характеристика Михайла Федорчука

Хто такий Михайло

Михайло Федорчук для села — «шовк, а не чоловік», так сказав про нього старий Петро. Він плечистий, сильний, «з лиця мов у якої дівчини», а сором’язливий так, що жодна дівчина в селі не може сказати, ніби він довше дивився на неї, ніж на іншу. Майже кожна господиня, що мала доньку, «числила тайком» на нього як на зятя, а Докія в думці називає його найчеснішим хлопцем у селі.

З першого розділу автор протиставляє його молодшому братові: Івоніка каже, що «Сава вже не Михайло», бо старший був його «правою рукою» вже з сімнадцяти. Але Михайло не ідеальний. Він добрий, і в цій доброті його слабкість: він не бачить небезпеки там, де її бачить читач.

Земля й тварини

Свій світ він знає зсередини. Під час орання просить батька: «Не пустили б ви мене до плуга?» — і додає: «хто знає, коли знов за плугом ступатиму!» У травні лежить біля бурдея й пасе воли, які, як він довідався, «були призначені для нього», гладить їм шиї й грає на сопівці. Те, що в Саві викликає роздратування, для Михайла — сенс життя: «А що має земля з того, що родить і нас годує?»

Він вірить, що праця й покора — природний лад: «Так уже бог дав, і так мусить бути!» Це не філософія, а звичка простого серця. Автор показує, що така віра не захищає: те, що годує, потім забирає.

Слово, дане Анні

У липні, увечері, у житі Івоніки, він уперше каже Анні про своє кохання: «Я люблю тебе, Анно, вже віддавна! Ти така гарна й добра! Хочу тебе взяти за жінку, тебе одну!» Вона відповідає: «Я така бідна…» — а він: «Я не питаю за поле, зозулько…» Дарує перстень і просить: «Тримайся мене, Анно, як я піду!» На Великдень і під час відпустки підтверджує слово ще двічі.

Він не вдає, що не боїться батьків. Знає, що мати бажала для нього «самої королівни», а Анна — бідна наймичка. Але має план: якщо не дозволять, піде з нею до міста, бо «чоловік, який має добру волю до праці і здорові руки, не згине з голоду». Вони домовляються мовчати: мама розкаже Домніці, Домніка — селу, «а се псує щастя». Через це Анна лишається сама, коли його вже не стає.

Війна — не його життя

У касарні він «не привикав. Він губив себе». Йому здається, що разом із землею його покинула й «свідомість своєї вартості». Він плаче, думає про втечу й каже батькові: «Витягніть мене з сього, або я піду геть, я хочу назад додому!» Помітивши, що батько сидить на землі, чує в собі докір: «Тато сидів, мов собака, на землі, а ти…»

Але він вистоює. На маневрах лейтнант б’є його кулаком у лице; панич, син його пана, радить замельдуватися хорим, та Михайло відмовляється, бо мусив би назвати кривдника. Там, де інші бачать зло, він бачить життя, яке треба перебути. «Я не такий грішний, аби мене вже бог святий кликав перед суд», — каже він Анні, коли вона боїться за нього.

Відпустка й ліс

Восени він приїздить на два місяці, і це найщасливіший час його життя. Бурдей виблискує чистотою, звезене збіжжя стоїть біля нього «золотистим муром». Тут, за його словами, він «пан»: «Тут я дома!»

Потім гине теля, яке любив Сава. Михайло вирішує полагодити пліт, а кілля, як нагадує Сава, лежить у «сусідньому» лісі. Він вагається: батько не любить чужого. Сава відповідає: «Тата завтра не буде дома!» Наступного вечора Михайло їсть кулешу з борщем, каже мамі: «Сього вечора піду в ліс по трохи кілля», — і йде, «такий веселий».

Смерть і пам’ять

Його вбили ззаду, під ліву лопатку. Бардиця й капелюх лежали окремо від тіла, отже він ще підводився. Крик «Рятуйте!» чула в лісі бідна вдовиця, але втекла від страху. Лікар на слідстві встановив, що його можна було врятувати, якби хтось прийшов одразу. Хтось прикрив його сердаком.

Про нього в селі говорять майже одним голосом. Докія питає: «Хто міг бути такій душі ворогом?» Старий Петро відповідає: «Се був шовк, а не чоловік! Він не мав жовчі!» Анна ридає над ним: «Казав “не покину”, а покинув!» А Івоніка через роки пише нотарю: найкращий ланець Михайла — хлопчикові Анни.

Висновок

Михайло — не герой-борець і не філософ, а працьовитий син, який вірить, що все скінчиться добре, і не помічає, що брат вирішив інакше. Історію братів нерідко читають у світлі біблійного мотиву Каїна й Авеля, хоча сама повість цих імен не називає. Земля, яку він любив і мав оживляти, не вберегла його. Але в пам’яті людей він лишається тим, ким був: «шовком, а не чоловіком».