Характеристика Поліанни

Хто така Поліанна

Поліанна Вітьєр — героїня повісті Елеанор Портер «Полліанна». Їй одинадцять років, вона дочка пастора, що жив і служив на Заході. Коли батько помер, дівчинка приїхала в американське містечко Белдінґсвіл до тітки міс Полі.

Поліанна вирізняється тим, що вміє радіти. Її батько вигадав «гру в радість» — вона виникла тоді, коли замість ляльки надіслали милиці, і він пояснив: можна радіти, що милиці їй не потрібні. З того часу шукати, з чого порадіти, стало для неї звичкою.

Як виявляється характер

Щирість і довіра. Холодну тітку вона зустрічає так, як ніхто не очікував: стрибає їй на коліна й дякує. У кімнатці на горищі, де немає ні килимів, ні картин, вона відразу бачить гарний краєвид. Така відкритість обеззброює навіть строгу міс Полі.

Доброта й увага до людей. Поліанна приводить додому кошеня, пса й хлопчика, якому нема де жити. Вона вітається з людьми, які ні з ким не розмовляють, як Пендлтон, і піднімає штори у кімнаті хворої місіс Сноу. Вона не дивиться на те, що люди складні, а просто ставиться до них приязно.

Гра в радість як учителька. Гра допомагає змінити людей: місіс Сноу перестає тільки нарікати, Пендлтон відчиняє двері свого будинку, пастор Форд пише нову проповідь, а тітка Полі починає хвилюватися й радіти.

Поліанна й тітка Полі

Найскладніші стосунки в Поліанни — з тіткою. Міс Полі сувора, не любить розмов про батька й вважає, що головне — виконувати обов’язок. Поліанна ж питає, чи немає іншої можливості бути щасливим. Вона не сперечається голосно, а просто робить по-своєму: обіймає тітку, зачісує їй волосся, приводить до неї кошеня. Поступово тітка відтає, і це, мабуть, найбільша перемога героїні.

Випробування

Найважчий момент настає, коли Поліанну збиває автомобіль, і лікарі кажуть, що вона може не ходити. Вона вперше не знає, чого порадіти: «якщо я ніколи не зможу ходити, з чого ж мені радіти?» Саме тут автор показує, що вона — жива дитина, а не втілення оптимізму.

Але й це випробування вона проходить: знаходить, що має радіти, що її ноги колись ходили й що завдяки їй усе містечко навчилося радіти. Люди приходять до садиби й передають їй слова вдячності, а в кінці лікар Чилтон допомагає їй одужати.

Висновок

Поліанна — героїня, яка показує, що радість — не наївність, а вибір і праця. Вона не уникає болю: вона плаче, боїться, але шукає шлях. Тому її гра допомагає не лише їй, а й іншим. Автор переконує: добро повертається, а той, хто дарує радість, не лишається один.