Характеристика Захарка з оповідання Черкасенка «Маленький горбань»

Хто такий Захарко

Захарко — син тітки Явдохи, найбільший хлопець на шахтарській слобідці. Дід Антип, дивлячись, як той бігає, не приховує захвату: «Ну й прудкий! як заєць». Тут же дід обурюється, дізнавшись від Павлика, що Захарко «тютюн курить» і ще «гроші в матері краде на тютюн»: «Вишпарити поганця! небезпременно вишпарити ремінякою». Але ці звинувачення ми чуємо лише від Павлика й діда — оповідач їх не підтверджує. Те, що ми справді бачимо, — це вчинки Захарка на вигоні, у степу й уранці вдома.

«Смерті чи життя?»

У грі Захарко діє кулаками. Коли хтось із хлопців заховав м’яча в кишеню й не хоче віддавати, Захарко «вхопив його ззаду за поперек, повалив на землю і надавив коліном» і питає: «Смерті чи життя?» Оповідач тут же пояснює: так роблять і кажуть «борюкаючись, дорослі — парубки», а Захарко «й собі ото робив так само». Це важливо для характеристики: його жорстокість — не вроджена, а навчена. Оповідач підкреслює: хлопець лише наслідує.

Коли за хлопця заступається Павлик, Захарко відповідає зневагою: «Чи не заступник з’явився!..», «Боюсь я твого дідуся!» — і вдаряє в найболючіше: «горбатий». Дівчаткам, які стають на захист, він «вибив у однієї з рук крем’яхи».

Що Захарко знає про птахів — і чого не розуміє

У степу Захарко знаходить гніздо жайворонка й захоплено розповідає, як довго його шукав. Він навіть обережний: забороняє чіпати яйця руками, бо «жайворончиха прилетить і зараз пізнає, що брали в руки». Павликові від цього «на душі полегшало», та тільки поки Захарко не викладає план: позначити гніздо паличкою й приходити щодня, а «як вилупляться жайвороненята, ми й позабираємо».

Павлик каже «пташка плакатиме», і Захарко відповідає: «Ти бачив, як птахи плачуть? Я он скільки горобенят драв і ні разу не бачив, щоб горобчиха або горобець плакали». Він судить лише за тим, що бачив. Це не аргумент, а відмова допустити, що пташці може бути боляче.

Побиття

Коли Павлик, нікого не питаючи, прибирає палички, Захарко «чимдуж наближається до нього, махаючи кулаками». Він «хижим звірям наскочив» на хлопчика: «огрів кулаком по горбу, а коли Павлик упав, то він придавив його коліном і садив кулаками під ребра, під груди». Поки він б’є, діти не наважуються втрутитися: дівчатка бояться «озвірілого розбишаки Захарка» й тільки верещать, а стягують його з Павлика потім хлопці. Очі Захарка «горіли злістю, мов у вовченяти»; Павлик, побачивши це, «аж зомлів з жаху».

Ранок: страх і примирення

Вранці дід знаходить Захарка на стайні в соломі й вносить до хати «зляканого на смерть». Той, хто вчора «садив кулаками» слабшого, тепер «ревів бугаєм» і «вив»: «Я не бу-у-уду більш!» Вдача його проста: сильний із дітьми й боязкий перед дорослим. А коли Павлик плачучи просить за нього, Захарко «почав заспокоюватись потроху», бо «бачив, що справа повертається йому на руку». Це вже розрахунок: він розуміє, що Павлик його виручає.

Далі найцікавіше: Павлик кличе грати в крем’яхи, і Захарко відповідає «Давай» і, «зітхнувши, глянув на відчинене вікно». Йому не хочеться: крем’яхи він «уважав дівчачою грою», але «не хотілося й прикрості зробити Павликові, що так ласкаво й запобігливо припрохував його». Коли в хату входять дід із тіткою Явдохою, вони бачать, що хлопці «сміючись весело, любенько грались у крем’яхи».

Павлик і Захарко: порівняння

Хлопці протилежні в усьому. Павлик слабкий тілом, але лагідний, жалісливий, живе казками й любить пташок. Захарко сильний, прудкий, грубий і не бачить у пташиному горі нічого. Павлик діє тихо й потай, Захарко — відкрито й кулаками. Павлик плаче від жалю до інших, Захарко «ревів бугаєм» від страху за себе. Але автор не будує між ними стіни: вони таки сідають гратись разом.

Висновок для зошита

Захарко — не просто поганий хлопець. Він сильний і прудкий, грубий і зверхній, байдужий до слабших, але переймає те, що бачить у дорослих, і вміє боятися. Автор не стверджує, що він змінився назавжди. Але наприкінці Захарко сидить поруч із Павликом і сміється, а Павлик називає його «гарним». Висновок оповідач залишає читачеві: там, де не допоміг би ремінь, спрацювала доброта.