Чому Павлик просить пробачити Захарка (за оповіданням Спиридона Черкасенка «Маленький горбань»)

Павлик з оповідання Спиридона Черкасенка — хлопчик із великим горбом. Товариші його цураються, але він не ображається й не мститься.

У степу Захарко знайшов гніздо жайворонка й хоче забрати пташенят. Павлик каже: «пташка плакатиме». Захарко сміється з нього, і хлопці позначають гніздо паличкою. Тоді Павлик потай виймає палички, а Захарко його жорстоко б’є.

Наступного ранку дід приводить Захарка до Павлика й шукає ремінь. Але Павлик просить: він більше не буде. Мабуть, Павлик добре знає, як це, коли боляче, і не хоче, щоб боляче було й Захаркові.

Я думаю, що Павлик пробачив, бо в нього добре серце. Він жаліє навіть пташок і не хоче відповідати злом на зло. Тому він сильніший за Захарка.

Найважливіша сцена оповідання — ранок, коли Павлик просить діда не карати Захарка. Спершу це дивує: адже вчора Захарко «хижим звірям наскочив» на нього й бив кулаками. Але Павлик ще на початку показав, який він.

Автор пояснює це відразу: Павлик «любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав», коли хтось їх кривдив. Мамині казки навчили його жаліти навіть Зайчика, і він питає: «нащо та погана Коза-Дереза?» Тому в степу він не може стояти осторонь. Захарко каже, що птахи не плачуть, а Павлик відповідає вчинком: висмикує з землі палички.

Захарко — його протилежність. Він сміється з чужого болю, а перед дідом «ревів бугаєм»: «Я не бу-у-уду...» Схоже, Павлик не витримує, коли поруч когось так лякають, і кидається до діда: «Він... він не буде! Дідусю, ріднесенький...»

Гра в крем’яхи наприкінці — не слабкість. Павлик нічого не вимагає й просто кличе Захарка гратися. Дід розводить руками, бо не розуміє такої доброти, а тітка Явдоха сміється крізь сльози.

Отже, Павлик просить пробачити, бо доброта для нього не правило, а вдача. І саме вона збентежила навіть Захарка.

Мені було важко читати сцену побиття. Захарко «хижим звірям» кидається на хлопчика, який навіть не замахнувся у відповідь, а діти розбігаються, «як сполохані горобці». Ніхто не заступається.

Мене здивувало, що наступного дня заступником Захарка став сам Павлик. Спершу це здалося несправедливим: чому тому, хто бив, усе минається? Але потім я помітив, що ремінь нічого б не вирішив. Захарка принесли «зляканого на смерть», він виє й обіцяє, що більше не буде, а сам поглядає на вікно.

Мене переконує інше. Павлик прибрав палички не тому, що не боявся: коли Захарко побіг до нього, Павлик «зблід». Він просто не хоче, щоб болю ставало більше. У класі теж буває, що хтось глузує з того, хто не схожий на інших, а решта мовчить. Павлик показує, що можна не відповідати злом і не мовчати. А чи змінився Захарко, автор не каже. Це вже вирішувати йому.