Л

Характеристика Лукаша

«Лісова пісня», Леся Українка

головний чоловічий герой 10 клас

Риси характеру

Музична обдарованість
Голос його сопілки «ніжний, кучерявий»: коли Лукаш грає, «так розвивається все в лісі», розкриваються лілеї й розпускаються сережки на вербі. Мавка каже йому: «Твоя сопілка має кращу мову».
Мрійливість і дитячість
У ремарці в очах Лукаша «ще є щось дитяче». Він приходить у ліс по очерет на сопілку й затримується так довго, що дядько Лев обриває його вигадки: «не вчись брехати».
Слабкість волі й залежність від матері
Лукаш огризається на материні докори («Немає відома, чим вам годити!») і навіть заступається за Мавку, але йде виконувати наказ. Мавці потім кидає: «мати все гризуть за тебе!» Про майбутню жінку в першій дії каже: «Я не знаю».
Щирість почуття на початку
Про кохання каже дуже просто: «Я не любився ні з ким ще зроду». Дядькові признається: «Вона мене порятувала, дядьку... от бігме, згинув би тепер без неї!»
Приземленість і невдячність
Бачить у коханні розрахунок: «Була надія, що віддячусь потім». Мавчині слова, що недавно зачаровували його, тепер сміхом зустрічає: «Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!»
Малодушність у вирішальну мить
Побачивши Мавку, що після «Того, що в скалі сидить» бліда, як смерть, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — і тут же кидає матері: «Готуйте, мамо, хліб для старостів». Не вирішує, а відвертається.
Каяття й туга
Не може зрубати вербу: «Ні, руки не здіймаються, не можу...» Після пожежі відмовляється йти до села: «Я з лісу не піду». Про себе каже: «Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш... Тепер я мудрий став...»

Хто такий Лукаш

Лукаш — небіж дядька Лева, молодий гарний хлопець, у якого «в очах ще є щось дитяче». Він живе в дядька Лева разом із матір’ю-вдовою, яких той прийняв до себе, і вперше приходить у ліс. Головне в ньому — сопілка. Саме вона робить його привабливим для Мавки й водночас виказує його слабкість: він живе піснею, але не вміє жити за неї.

Музика й кохання

Коли з очеретів долинає Лукашева мелодія, по лісі розпускається весна. Мавка потім скаже, що вона «пойняла усі пісні сопілоньки твоєї». Лукаш кохає уперше й каже: «Я не любився ні з ким ще зроду». Його слова про поцілунок («Я зацілую тебе на смерть!») лунають у ту хвилину, коли солов’ї співають «Цілуй! цілуй! цілуй!».

Уже в першу зустріч видно й межу. Коли Мавка питає про «навіки», Лукаш ніяково розповідає, що дядько хоче його восени «женити», але з ким — не знає. Від мрії до плану він ще не дійшов.

Тиск буденності

Літом на галяві стоїть його хата, і мати не дає Лукашеві спокою: «Все грай та грай, а ти, робото, стій!» Він відбивається («Немає відома, чим вам годити!»), навіть заступається за Мавку, але ідучи городити обору, слухається. Мавці він каже: «мати все гризуть за тебе!» — і виходить, що винна вона. Він переконує Мавку, що людських клопотів їй не збагнути: «то треба справді вирости не в лісі».

Найтяжчі слова Лукаш кидає, коли Мавка каже, що її серце «не скупе» й вона не чекала застави. «Була надія, що віддячусь потім», — відповідає він, і стає ясно: у його голові кохання — це позичка. Коли до хати приходить Килина, він в’яже за нею снопи. Вони «міряють силу», він пробує її поцілувати, але вона підбиває його ногою, і Лукаш падає. Відповідь у нього безтурботна: «Підбити — то не мація!»

Зрада

Кінець другої дії — його найгірший момент. Обличчя Мавки після зустрічі з «Тим, що в скалі сидить» бліде, а очі розширила «конаюча надія». Лукаш замість запитати, що сталося, кидає: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — і йде до хати. За мить чутно його рішення: «Готуйте, мамо, хліб для старостів, — Я взавтра засилаюсь до Килини!»

Вовкулака, каяття й сопілка

На початку третьої дії Лісовик тішиться, що Лукаш став вовкулакою: «Тепер він вовкулака дикий!» Мавка, однак, розповідає, що порятувала його. Лукаш упав їй до ніг, але, не сказавши ні слова, кинувся в терни.

Коли він повертається, худий, без свити й шапки, Килина зустрічає його докором: «Де тебе носило так довго?» — «Не був я в корчмі». Слово «вовкулаки», яке кидає вона про ліс, викликає в ньому «божевільний жах»: «Цить! цить! не говори!» Коли хлопчик Килини вирізає з верби сопілку й дає їй Лукашеві, сопілка «починає промовляти словами» його ж веснянки: «Як солодко грає…» — і Лукаш кричить: «Чари! Чари!» Килина пропонує сокиру, він раз б’є по стовбуру, а вдруге не може: «Ні, руки не здіймаються, не можу…» Перелесник спалює вербу, і від неї займається хата. Лукаш стоїть, дивлячись на вогонь: «Добро? А може, там згорить і лихо?..»

Після пожежі до нього приходить Доля — «загублена», — і він просить: «Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі!» Доля показує на землю: «Як одрізана гілка, що валяється долі!» Лукаш знаходить там вербову сопілку. Килині він каже: «Я з лісу не піду. Я в лісі буду».

Фінал: до Лукаша виходить Мавка, і він каже їй: «Я душу дав тобі? А тіло збавив!» Вона відповідає: «О, не журися за тіло!» Фінал не називає його смерті, лише показує сніг, який засипає Лукаша з сопілкою в руках, а на його устах «застиг щасливий усміх».

Висновок

Лукаш — не лиходій і не герой. Автор показує «звичайну» людину, яка не втримала високого: вона любить, але не вміє платити за кохання. Його трагедія — пізнє прозріння. Наприкінці Мавка каже йому: «Ти душу дав мені», і це залишається його єдиною заслугою.

Стосунки з іншими

Мавка →
Перше справжнє кохання. Лукаш кохає щиро, але не вміє його вберегти в щоденному житті. Мавка спершу рятує його з драговини, потім — від вовкулацтва, а в кінці озивається до нього голосом його ж сопілки.
Мати Лукашева
Мати-вдова. Вимагає, щоб син працював, а про Мавку гнівається: «відьомське кодло». Її слово важить для Лукаша найбільше: мати сама сватає йому Килину й наказує проводити її додому.
Дядько Лев →
Дядько, що прийняв Лукаша з матір’ю до себе. Уміє жити в злагоді з лісом і розповідає казки; Лукаш просить: «Якби ви, дядьку, якої байки нагадали».
Килина →
Сильна, весела й практична вдова, яка стає його дружиною. Лукаш захоплюється її бистротою («Яка ти бистра!»), але скоро життя з нею перетворюється на постійну сварку: «Та дайте ви мені годину чисту!»
Лісовик
Мститься Лукашеві за Мавку: після зради той стає вовкулакою й, за словами Лісовика, «прагне крові людської, не вгасить своєї муки злої».

Цитати-характеристики

  • «Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!»

    дія I: Лукаш Мавці

  • «Я зацілую тебе на смерть!»

    дія I: Лукаш Мавці після першого поцілунку

  • «Вона мене порятувала, дядьку, от бігме, згинув би тепер без неї!»

    дія I: Лукаш про Мавку після драговини

  • «Та бачиш... мати все гризуть за тебе!..»

    дія II: Лукаш Мавці

  • «Була надія, що віддячусь потім.»

    дія II: відповідь на слова Мавки про «не скупе» серце

  • «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?»

    дія II: Лукаш бачить Мавку після «Того, що в скалі сидить»

  • «Я взавтра засилаюсь до Килини!»

    дія II: Лукаш матері одразу після цієї зустрічі

  • «Ні, руки не здіймаються, не можу...»

    дія III: Лукаш біля верби

  • «Добро? А може, там згорить і лихо?..»

    дія III: Лукаш дивиться на пожежу

  • «Я з лісу не піду. Я в лісі буду.»

    дія III: Лукаш Килині після пожежі

  • «Я душу дав тобі? А тіло збавив! Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!»

    дія III: Лукаш Мавці в фіналі

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

  1. Лукаш — небіж дядька Лева, сопілкар.
  2. Зустріч із Мавкою: кохання й перші обіцянки.
  3. Хата й мати: побут проти пісні.
  4. Килина: сила й бистрота проти лісової краси.
  5. Зрада: «Готуйте, мамо, хліб для старостів».
  6. Вовкулака й каяття.
  7. Вербова сопілка: неможливо вирубати пам’ять.
  8. Фінал: пісня й самотність.
  9. Висновок: чому Лукаш слабкий.

Далі за твором