Характеристика дядька Лева

Хто такий дядько Лев

Лев — «уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду», з довгим білим волоссям і в полотняній одежі. Він поліщук: ловить рибу кловнею, виганяє в ліс бидло. Разом із небожем Лукашем він виходить на галяву, де завтра ставитимуть хижку. Лукаш нагадує, що люди кажуть: «тут непевне місце». Лев відповідає: «То як для кого».

Людина, що вміє домовлятися з лісом

Лев не боїться лісу й не нахабніє в ньому. «Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися», — каже він і перелічує: де «хрест покласти», де «осику вбити», де «просто тричі плюнути». Мак-відюк і терлич біля порога, за його словами, нікого не пустять. Лісовик його поважає: якби не Лев, давно б не було дуба, бо Лев «заклявся на життя», що дуба «повік не дасть рубати». Натомість Лісовик «на бороду заклявся», що дядько «і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі».

Він не героїчний, а по-людськи хитрий. Розповідає, як Водяник схопив його човен за днище, і додає: «Ну й я ж не дурень: як засяг рукою за бороду, то й замотав, як мичку». Пропасницю відганяє замовлянням: «Ось тобі полинь — згинь, маро, згинь!»

Лев і Мавка

Спершу Лев ставиться до Мавки підозріло: «Ей, кодло лісове! Така в вас правда!» Але, дізнавшись, що вона порятувала Лукаша з драговини, змінює тон: «хоч ти душі не маєш, та серце добре в тебе. Пробачай, що я нагримав зопалу». Він запрошує її: «приходь, я з вами звик». Сестрі Лев каже: «З таких дівок бувають люди», і згадує слова діда: якщо знати слово, то й «в лісовичку може уступити душа така саміська, як і наша».

Коли Мавка влітку сумує, він пропонує їй прихисток: «Якби ти на селі могла сидіти, то я б тебе прийняв». Вона відповідає, що не може, а він з гіркуватою жартівливістю констатує: «Хліб добрий, дівонько, а не людина».

Лев і сестра

Найслабше місце Лева — безсилля вдома. Він дорікає сестрі: «Що ти, сестро, так уїдаєш раз у раз на дівку? Чи то вона тобі чим завинила?» Але не наполягає, бо хата вже не його. Мавці признається, що «вже брався і так, і інако», однак: «я їм віддав сей грунт і хату, то воля не моя». Єдиний вихід — піти на зиму до села.

Про кінець він говорить спокійно. Мавці каже: «Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і поховають». І прощається з дубом: «чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться?»

Смерть Лева й що з нею гине

Між другою й третьою діями Лев умирає. Мавка вперше чує про це від Куця, що розповідає: «Під дубом поховали, а прийшлося коло пенька старому спочивати». Дуб тим часом зрубано й продано. Куць, «молоденький чортик-паничик», пояснює, чим була для нього дружба з Левом: «Умова наша вмерла вкупі з ним». Лев тримав з ним мир: «Було, і цапа чорного держить при конях, щоб я мав на чому їздить». Після смерті дядька цапа продали, дуба зрубали, і Куць помстився, як міг: «Найкращі коні на смерть заїздив».

Мавка над могилою каже: «Ой як же плаче серце по тобі, єдиний друже мій!» Для неї Лев був єдиним з людської родини, хто ставився до неї добре.

Висновок

Дядько Лев — образ мудрого, добродушного, але слабкого хранителя. Він уміє укласти мир із лісом і з Мавкою, але не вміє відстояти його у власній хаті. Тому його смерть — зламний момент: разом із ним зникає домовленість між світом людей і світом лісу. Після цього дуб рубають, Куць мститься, до хати приходять Злидні, а лісові духи вже не мають причини стримуватись.