Характеристика панночки-інститутки

Хто така панночка

Панночка — єдина внучка старої пані з Дубців. Вона вчилася в Києві, а Устина навіть слово «ін-сти-ту-ті» вимовляє по складах. До її приїзду «увесь будинок зворухнувся: білити, мити, прибирати!» Ім’я панночки в повісті не названо: для дворових вона панночка, а після шлюбу — пані. Приїхала гарна: «І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася!» Але вже за першою розмовою з бабусею видно, чого вона навчилася.

Наука без совісті

Про навчання панночка розповідає з гидотою: «Нуда така!» Усе, крім французької мови, музики й танців, для неї «тільки морока»: «А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала». Головне, чого вона не забула, — вміння «між людьми показати». Устина з дівчатами тільки перезираються: «чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!» Вона й сама хвалиться: «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу».

Влада над дворовими

Про дівчат вона говорить із бабусею, «наче про коней». На першу ж зустріч гукає: «Чи зуміє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?», а Устину вибирає словами «Ся буде мені!» Спершу вона ще червоніє, коли щипне або штовхне, а потім «оговталась, обжилася» — і, як каже Устина, дворові «пізнали… де воно в світі лихо живе». Устина довго пам’ятає сцену в саду: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!» Стара пані замість того, щоб зупинити, кричить на Устину.

На хуторі влада тільки міцніє: «Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла». Катря втратила дитину, пані прогнала її на панщину, і Катря втопилась. А пані переконує чоловіка: «Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була!» Стару кріпачку б’є по обличчю за яблука для дітей: «Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!»

Кохання й розрахунок

Із лікарем усе складніше, ніж із дворовими. Вона хоче його побачити, бо чула, що він гордий, й вдає хвору: вбирається «якнайкраще» й лежить у ліжку «як мальована, — дожидає». Лікар закохується, і вона теж: «Для мене немає у світі кращого, — нема й не буде!» Бабусі вона каже: «Та коли б він був багатий та вельможний, я б і гадки не мала!» Устина підсумовує: «Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи». Вона гонить його по місту за покупками, забороняє пити воду, а дізнавшись про хутір, радіє: «А все ж хутір! Усе ж держава!» Після заручин плаче, що життя буде «вбоге», а коли бабуся віддає їй Дубці, радіє: «аж світ мені піднявся вгору!»

Для нареченого це болісно: коли вона питає про Дубці: «Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!», «молодий аж іздригнувся».

Що вона робить із чужим життям

Щойно приїхали на хутір, пані вихоплює свічку в людей із хлібом-сіллю й забігає в кімнату; чоловікові докоряє: «Ти, мабуть, усіх мужиків так ізучив, що вони з тобою запанібрата!..» Коли він пробує розмовляти, заходиться плачем і погрожує: «як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!» Уже через півроку сусіди її «похвалюють-величають: ото хазяйлива! Ото розумна!» А дворові «прокидались і лягали плачучи, проклинаючи». Коли Прокіп заступається за стару, вона кричить: «У москалі його, у москалі!»

Висновок

Панночка — не карикатура на розпещену дівчину. Вона вродлива, швидка й чарівна, і саме тому небезпечна: її вміння «людей туманити» разом із владою над кріпаками робить з неї тирана. Автор показує, що така «освіта» не виховує душі: навчене «між людьми показати» лишається гарною ширмою для холодного розрахунку й жорстокості.