Чи можна назвати панночку освіченою людиною (за повістю Марка Вовчка «Інститутка»)

Панночка з повісті Марка Вовчка «Інститутка» вчилась в інституті, але освіченою людиною її назвати не можна.

Сама вона визнає, що з науки їй згодилося лише те, що видно людям: «До французької мови і до музики добре і я бралась, — до танців тож». Усе інше вона вважає морокою і каже: «Учись та й забудь!» Її головна навичка — «зо всього викручусь»: показати те, чого не знаєш. Дівчата-кріпачки підсумовують, чого вона навчена найкраще: «людей туманити».

Освічена людина поважає інших, а панночка не поважає нікого. Вона щипає й штовхає дворових дівчат, а Устину ледве не задушила, бо та не так заплела косу. Гостям вона мила, а без них жорстока. Про кріпаків вона з бабусею говорить, «наче про коней».

Стара кріпачка на хуторі ніякого інституту не закінчувала, але кличе дітей і дає їм яблука: «Бог для всіх родить». Саме вона, а не інститутка, показує, що таке людяність.

Тому справжня освіченість — не диплом і не французька мова, а вміння співчувати. Панночка цього не навчилась, тож освіченою вона не була.

Слово «інститутка» у Вовчка звучить майже як глузування. Спершу авторка назвала повість «Панночка», а потім змінила заголовок, і сарказм посилився: вихованка інституту мала б бути найосвіченішою в маєтку, а насправді найкраще вона вміє вдавати.

Що ж вона вивчила? Панночка сама розповідає бабусі: на французьку мову, музику й танці їй «що треба, то треба», бо їх «кожний уважає, кожен і похвалить», а все інше — «тільки морока». Науку вона вчить і забуває: «Учись та й забудь!» Вчителі, каже вона, думали про гроші, а учениці — «як би хутче нас на волю випустили». Що вона не знає, як ходять зорі, її не турбує: «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу». Дівчата-кріпачки, що слухали за дверима, роблять свій висновок: чого там панночки не навчено, «а найбільш, бачця, людей туманити!»

Освіта, яка не робить людину чутливішою, порожня. Панночка не має співчуття навіть до тих, хто її обслуговує. Вона щипає, штовхає, а коли Устина не вгодила косою, хапає її за шию так, що дівчина втрачає свідомість. З гостями вона мила, а з дворовими лютує. Про кріпаків вона з бабусею розмовляє, «наче про коней». Навіть із лікарем вона поводиться, як із річчю: посилає його в місто по покупки, а тоді змушує міняти, забороняє пити воду: «Не пийте, не пийте!» І навіть у коханні вона думає про майно: почувши, що в лікаря є хутір, вигукує: «А все ж хутір! Усе ж держава!» Устина помічає: «Не знає, що то вітають не його, — хуторець вітають!»

Людяність у повісті мають інші. Бабуся-кріпачка не боїться пані, дає дітям яблука й каже: «Бог для всіх родить». Прокіп не витримує, коли її б’ють, і за це його віддають у солдати. Устина, якій самій дісталося найбільше, не відповідає жорстокістю на жорстокість, а розповідає спокійно. Тому освіченість за Вовчком — не в тому, що людина вивчила, а в тому, чи вміє вона бачити в іншому людину.

Мені здавалося, що освічена людина — це та, що добре вчилася й багато знає. «Інститутка» змусила подумати інакше.

Панночка вчилась у київському інституті, а про це говорить так: «Учись та й забудь!» Цей підхід мені знайомий: вивчити, здати й забути. Тільки в неї на цьому все й скінчилося. Французьку, музику й танці вона вивчила, бо їх, як каже сама, «кожний уважає». Решта науки, здається, не залишила в ній жодного сліду.

Найбільше мене вразила сцена в саду. Устина не змогла заплести косу, і панночка хапає її за шию так, що дівчина втрачає свідомість. Пізніше сама Устина розповідає про це майже без гніву, і тим страшніше.

Мені здається, що освіченість перевіряється не на екзамені, а тоді, коли поруч людина, яка слабша за тебе. Прокіп зупинив пані, бо не міг дивитись, як б’ють стару бабусю за яблука для дітей. Він не вчився ні в якому інституті, але вчинив як людина з совістю. А панночка, навчена стільком речам, так не вчинила б ніколи.