Леонід Глібов

Коротко про життя

Леонід Глібов народився 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Його батько служив управителем поміщицьких маєтків, а дитинство хлопчик провів у селі Горби. Читати його навчила мати, а вірші він почав писати в Полтавській гімназії. Там 1847 року вийшла його перша збірка, але російською мовою. Гімназію закінчити не вдалося, і Глібов вступив до Ніжинського ліцею вищих наук.

Переломним став 1848 рік: юний поет прочитав «Кобзар» Шевченка й «Приказки» Гребінки й почав писати українською. Саме тоді з’явилися його перші байки. Закінчивши ліцей 1855 року, він став учителем: викладав історію та географію на Поділлі, а потім у Чернігові. Як пишуть біографи, він цікаво вів уроки й ніколи не карав учнів.

Байкар і видавець

1861 року Глібов почав видавати в Чернігові газету «Черниговский листок», де порушував важливі для свого часу питання, зокрема жіночої освіти й викладання рідною мовою. Через два роки газету заборонили, а за самим Глібовим стежила поліція. Того ж 1863 року вийшла його книжка «Байки Леоніда Глібова», але майже весь її наклад знищили.

Від 1867 року він завідував земською друкарнею в Чернігові й робив це до кінця життя. Писав тоді небагато, а наприкінці 1880-х знову активізувався: друкував вірші, загадки, байки й жарти в дитячому журналі «Дзвінок». 1891 року в Чернігові урочисто відзначили 50-річчя його літературної діяльності. Помер Глібов 10 листопада 1893 року.

Чому його вчать у школі

Глібов писав українською мовою прості й дотепні байки, де в образах тварин упізнавалися людські вади: нахабство, підлабузництво, хвальковитість, продажність суду. Франко назвав його «найкращим українським байкописом». У шкільній програмі 6 класу — байки «Щука», «Муха й Бджола» й «Жаба й Віл». Кожна з них висміює свою ваду: продажність суду, лінощі й нахабство, хизування над міру.