Муха і Бджола

Про що ця байка

Весняного дня ледача Муха залетіла в садок і вмостилася на квітці. Там вона зустріла Бджолу, яка поспішала до пасіки. Між ними зав’язалася розмова, і з неї ми дізнаємося, як живе кожна: одна працює від ранку до ночі, друга сидить і хизується, що вона — «талан як слід».

Байка про те, що хизування дармовим життям не додає поваги. Бджола говорить спокійно й по-доброму, Муха — зухвало. Автор нічого не додає від себе, лише в кінці жартує.

Розбір за частинами

Муха в садку. Весною Муха-ледащиця «майнула у садок», де хотіла подивитися на квіти й послухати зозулю. Вона вмостилася на квітці й «спесиво поглядає» довкола, а вітерець її гойдає, «мов панночку яку»: перед нами цілком задоволена собою пані.

Зустріч. З’являється Бджола. Муха вітається й запрошує її присісти й відпочити. Бджола відповідає, що їй ніколи: час летіти до пасіки, а це далеко від села. З цих слів уже видно, що Бджола не гуляє, а працює.

Хвалькування Мухи. Муха жаліє Бджолу: «Раненько встане, пізно ляже…» і додає, що сама б за тиждень від такого життя зачахла. Її життя — це «бенкет», «обід», «весіллячко», «родини». Вона їсть і ласує доволі, а от «клопоти у полі» й «праця бідная» — це, мовляв, не для неї.

Відповідь Бджоли. Бджола не сперечається («Нехай воно і так»), а лише нагадує те, що чула: Муху скрізь зневажають і ганяють: «Непрохана не лізь». Слова спокійні, але точні.

Нахабна відповідь. Муха не образилася й не засоромилася. Вона каже, що це стара новина: «дурень дурня слуха», а що проженуть, то «велике діло». Не можна в двері, вона в кватирку або в іншу дірку — «і зась усім!»

Кінцівка. Автор жартівливо закінчує: «Нехай ся байка мухам буде». Він віддає байку «мухам», тобто тим, до кого вона, на його думку, має дійти.

Аналіз твору

Хто говорить і як. Байка майже вся складається з розмови двох, і мова кожної видає її характер. Муха говорить багато й довго: вона хвалиться, жаліє, глузує. Бджола відповідає коротко й стримано: не сперечається, а лише нагадує факти. Через це читач сам бачить, хто права.

Муха і її «філософія». Муха вважає своє життя щасливим, бо вона нічого не робить і їсть за чужий рахунок. Її вабить «бенкет», «обід», «весілля», де можна поласувати. Але вона добре знає, що її «ганяють скрізь». Це найцікавіше в її образі: вона не наївна, а нахабна. Вона знає, що її не люблять, і їй байдуже.

Бджола і праця. Бджола не вихваляє себе й не сварить Муху. Вона просто поспішає до пасіки, бо там її чекає робота. Через це праця в цій байці не «подвиг», а нормальне життя. Автор ніби каже: людина живе достойно не тому, що гучно себе хвалить, а тому, що робить свою справу.

Мораль. Прямого висновку в байці немає. У школі його зазвичай формулюють так: не можна бути лінивим і нахабним, треба любити чесну працю, яка нас годує. Проте автор не оголошує це вголос, а спонукає читача дійти висновку самому.

Примітка про текст. У різних виданнях один рядок зустрічі друкують по-різному: «Побачила Бджолу близенько» або «Побачила Бджола близенько». Але з подальшої відповіді Бджоли («Та ніколи мені сидіти») зрозуміло, що запрошує посидіти саме Муха, тому саме її слова подано в розборі.

Форма. Байка написана вільним ямбом: чотиристопні рядки (переважно по дев’ять складів) чергуються з коротшими, по шість. Рима то перехресна, то парна, а тому розмова звучить легко й жваво, як пісня чи лічилка.

Головна думка. Лінощі й нахабство, навіть у веселій одежі, викликають зневагу, а праця, яку робиш без гучних слів, робить життя гідним.