Всякому місту — звичай і права

Про що цей вірш

Пісню «Всякому місту — звичай і права» Сковорода написав близько 1758–1759 року, ще працюючи домашнім учителем, і вона стала однією з найвідоміших його поезій: саме її, дещо змінену, Іван Котляревський вклав у вуста писаря Тетерваковського в «Наталці Полтавці». Вірш побудований як швидка галерея типів — за шість рядків кожної строфи встигає промайнути кілька персонажів, і жоден із них не отримує більше одного штриха.

Але це не побутова замальовка заради самої замальовки. У кожної строфи є друга половина — рефрен, у якому ліричний герой повертається до власної, зовсім іншої турботи. Контраст між метушнею натовпу і одним незмінним рядком думки героя і є головним прийомом вірша.

Розбір строфа за строфою

Перша строфа: у кожного своя правда. «Всякому місту — звичай і права; / Всяка тримає свій ум голова; / Всякому серцю — любов і тепло, / Всякеє горло свій смак віднайшло» — чотириразове «всякому» / «всяка» / «всякеє» одразу задає масштаб: не один чи два дивні персонажі, а весь світ, де кожен живе за власним законом, власним розумом, власним смаком. І тільки після цього загального огляду з’являється голос героя: «Я ж у полоні нав’язливих дум: / Лише одне непокоїть мій ум». Він — не такий, як усі, і вірш одразу дає зрозуміти, чим саме.

Друга строфа: підлабузник і шахрай. Тут перелік конкретизується до двох імен: «Панські Петро для чинів тре кутки» — підлабузник, що буквально «тре кутки» коло вельмож заради посади; «Федір-купець обдурити прудкий» — шахрай у торгівлі. Далі — безіменні «той» і «інший»: будують модні доми, «гендлюють» (торгують), і про кожного сказано з іронічним «візьми перевір!» — тобто перевіряти чесність цих людей марна справа.

Третя строфа: землевласники й гуляки. Перелік продовжується — землевласник, що «безперервно стягає поля», розводчик заморської худоби, мисливець із собаками, і гуляка, у чиєму домі «гуде, як вулик». Кожен образ — один рядок, один штрих, і знову той самий рефрен закриває строфу: героя це все не цікавить.

Четверта строфа: розум і закон служать дрібницям. Тут перелік переходить до тих, хто нібито мав би думати серйозно — юриста, що «ладить… на смак свій права» (тобто крутить закон, як йому вигідно), і студента, у якого «з диспутів… тріщить голова». Але й вони, і закоханий, якого «непокоїть Венерин амур», однаково зайняті «дуром» — власною метушнею. І саме тут рефрен уперше змінюється: замість «одна дума непокоїть мій ум» з’являється пряма відповідь — «В мене ж турботи тільки одні, / Як з ясним розумом вмерти мені». Загадку, яку герой тримав чотири строфи, нарешті розгадано.

П’ята строфа: смерть як зрівнювач. Фінал уже без рефрену, без переліку типів — тільки висновок. «Смерть — як коса замашна» не оминає нікого: «Байдуже смерті, мужик то чи цар, — / Все пожере, як солому пожар». І останнє питання відповідає само на себе: не боїться цієї коси лише той, «в кого совість, як чистий кришталь».

Аналіз твору

Композиція як аргумент. Побудова вірша — не просто список смішних типів, а доказ від протилежного. Спершу читачеві показують, чим живе «всякий»: чинами, оборудками, землею, худобою, законом, диспутами, коханням. Потім, рефреном, — чим живе герой: однією думкою про смерть і сумління. І лише в п’ятій строфі стає ясно, чому саме ця думка важливіша за всі інші: бо смерть зрівнює мужика й царя, підлабузника й купця, юриста й закоханого. Усе, за чим гналися персонажі перших трьох строф, — чини, гроші, розкіш — не має жодної ціни перед косою. Має ціну лише те, чого в переліку не було жодного разу: чисте сумління.

Сатира без гніву. Хоча вірш і називають сатиричним, у ньому немає злості на конкретних людей — Сковорода сміється не над Петром чи Федором особисто, а над самим принципом: жити заради чину, вигоди чи насолоди, забувши про головне питання людського життя. Це ближче до проповіді, ніж до памфлета: автор не картає, а показує, наскільки дрібним виглядає все перелічене поруч із питанням «як вмерти з ясним розумом».

Зв’язок з ученням про «сродну працю». Хоча самого терміна у вірші немає, ідея вже тут: більшість персонажів зайняті не своїм — юрист підганяє закон під зиск, студент мучиться диспутами заради диплома, а не заради істини. Пізніше Сковорода розгорне цю думку в трактатах: щастя людини — не в тому, скільки вона має, а в тому, наскільки її діло відповідає її природі. У «Всякому місту» ця думка ще звучить як заперечення — список того, чим щастя не є.

Форма. Вірш написаний силабічним десятискладовим рядком із цезурою — типовим розміром книжної поезії XVIII століття, ще до того, як в українську поезію прийшов силабо-тонічний вірш. Парна рима (аабб) і рефрен роблять текст пісенним не випадково: «Всякому місту» справді стало піснею, увійшло до репертуару кобзарів і лірників — і саме тому Котляревський зміг перенести його майже без змін у «Наталку Полтавку».

Як вивчити напам’ять

П’ять строф, і перші три повторюють той самий рефрен — це і полегшує заучування, і плутає, якщо не тримати в голові, хто саме перелічений у кожній строфі:

1. Строфа 1 — загальне: у кожного своє (місто, розум, серце, горло).
2. Строфа 2 — Петро (чини) і Федір-купець (обман).
3. Строфа 3 — землевласник, розводчик худоби, мисливець, гуляка.
4. Строфа 4 — юрист, студент, закоханий — і тут рефрен змінюється на пряму відповідь: «як з ясним розумом вмерти мені».
5. Строфа 5 — без рефрену: смерть-коса і чисте сумління.

Найлегше сплутати другу й третю строфи — обидві звучать як перелік типів. Тримай опору на іменах: лише в другій строфі є Петро й Федір, у третій — самі безіменні «той» і «сей».