Л

Григорій Сковорода

1722–1794 · філософ, поет, педагог, байкар

Коротко про життя

Григорій Сковорода народився в небагатій козацькій родині в містечку Чорнухи на Полтавщині. Змалку виявився обдарованим — і голосом, і розумом: у дев’ятнадцять років його, завдяки гарному співу, відібрали до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни в Петербурзі. Освіту здобував у Києво-Могилянській академії, куди вступив 1734 року і, з перервами, навчався майже двадцять років. 1750 року йому випало побувати за кордоном — в Угорщині, у складі місії, що закуповувала для царського двору токайські вина.

Учитель, якого двічі звільнили

Сковорода спробував викладацьку кар’єру двічі — і обидва рази вона закінчилася конфліктом із начальством. У Переяславському колегіумі він викладав поетику лише рік: коли консисторія зажадала вчити «за звичаєм», за застарілими взірцями, Сковорода відмовився й був звільнений. У Харківському колегіумі (1759–1769, з перервами) він викладав уже кілька предметів — поетику, етику, синтаксис, грецьку мову, — але й там регулярно конфліктував із церковною владою через власні, нестандартні погляди на виховання і зрештою залишив викладання остаточно.

Саме в ці роки, ще домашнім учителем у поміщика Степана Томари, 1758–1759 року в селі Коврай Сковорода написав пісню «Всякому місту — звичай і права» — одну з тих поезій, що згодом увійшли до рукописної збірки «Сад божественних пісень».

Мандрівний філософ

Після остаточного розриву з викладанням, приблизно з 1769 року, Сковорода обрав спосіб життя, якого до нього серед освічених людей його часу практично не було: він став мандрівним філософом. Понад чверть століття він ходив пішки степовою Україною з невеликим клунком, у якому носив Біблію, сопілку й рукописи, зупинявся в знайомих і незнайомих людей, розмовляв, учив, писав філософські діалоги й трактати.

Із цих років і мандрів народилася головна ідея, яку Сковорода лишив по собі, — вчення про «сродну працю»: переконання, що щастя людини залежить не від багатства чи становища, а від того, наскільки її діло відповідає її природному покликанню. Свої знання, зокрема лікарську допомогу і поради, він давав здебільшого безкоштовно.

Останні роки і смерть

Останні роки життя Сковорода провів у маєтку свого учня, друга й майбутнього біографа Михайла Ковалинського в селі Іванівка на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського району). Там він і помер 9 листопада 1794 року, там-таки й похований.

Хронологія життя

1722
22 листопада (3 грудня за н. ст.) народився в Чорнухах на Полтавщині в козацькій родині.
1734
Вступив до Києво-Могилянської академії.
1741
Завдяки голосу відібраний до придворної капели в Петербурзі.
1744
Повернувся до Києво-Могилянської академії, продовжив навчання.
1750
Побував в Угорщині у складі місії генерала Вишневського.
1751–1753
Завершив навчання в Києво-Могилянській академії.
1751–1752
Викладав поетику в Переяславському колегіумі; звільнений за відмову викладати «за звичаєм».
1753–1759
Працював домашнім учителем у поміщика Степана Томари.
1758–1759
У селі Коврай написав пісню «Всякому місту — звичай і права».
1759–1769
З перервами викладав у Харківському колегіумі; кілька разів конфліктував із церковною владою і зрештою залишив викладання.
1757–1785
Створює рукописну збірку «Сад божественних пісень» — тридцять поезій.
1769
Обирає життя мандрівного філософа — і залишається ним до кінця днів.
1794
9 листопада (29 жовтня за ст. ст.) помер у селі Іванівка на Харківщині, у маєтку Михайла Ковалинського.

Твори у програмі

Крилаті вислови

  • «Всякому місту — звичай і права; / Всяка тримає свій ум голова; / Всякому серцю — любов і тепло, / Всякеє горло свій смак віднайшло. / Я ж у полоні нав’язливих дум: / Лише одне непокоїть мій ум.»

    «Всякому місту — звичай і права»

  • «Не тіло, а дух робить людину людиною.»

    приписується Сковороді; поширений афоризм