Характеристика Андрія з повісті Гоголя «Тарас Бульба»

молодший син Тараса Бульби, козак-лицар, що став на бік ворога 9 клас

Риси характеру

Жвавість і спритність: Автор пише, що Андрій «мав живішу і трохи тоншу вдачу», був «беручкіший до науки», «меткіший од свого брата»: частіше верховодив «у найнебезпечніших витівках» і «не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари», коли Остап мовчки скидав свитку й клався долі.
Палкі почуття: «Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як тільки минуло йому вісімнадцять років». Андрій ховає ці поривання від товаришів, бо козакові соромно думати про жінку, «не здобувши лицарської слави». Останніми роками він усе частіше блукає самотою по київських закутках, а побачивши воєводину доньку, вночі лізе до неї через димар.
Зухвалість і нерозважність: У битві Андрій «не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили». Він кидається «туди, куди б ніколи не насмілився розважний і розумний», і своїм натиском чинить дива, яких не можуть пояснити й бувалі козаки. Саме ця риса робить його небезпечним і для себе: Андрій не думає, чим закінчиться кожен крок.
Нетерплячість і нудьга: Під Дубном, коли козаки лише обложили місто й чекають, «Андрій помітно нудився». На батькові слова: «Нерозумна голово… терпи, козаче, отаманом будеш!» — автор зауважує: «Та не зійтися запальному юнакові зі старим. У кожного своя натура, інакшими очима дивляться вони на ту саму справу».
Співчуття: Побачивши в обложеному місті голод, Андрій кидає хліб божевільному: «З жалощів Андрій жбурнув йому одну хлібину». А коли польська панночка починає їсти, він гукає: «Годі! Не їж більше! Ти так довго не їла… тепер тобі хліб може стати отрутою». Його добре серце існує не лише для коханої, а й для тих, хто голодує.
Готовність пожертвувати всім заради кохання: Андрій обіцяє: «У мене три хутори, половина батьківських табунів — мої»; усього цього він, каже, «зречуся, покину, спалю, потоплю» за «одне твоє слово». Коли панночка нагадує, що її покличуть батько, товариші, вітчизна, він відповідає: «А що мені батько, товариші й вітчизна?» і додає: «Хто сказав, що моя вітчизна Україна? Хто дав мені її за вітчизну?» А далі: «Вітчизна є те, чого шукає наша душа, що для неї наймиліше. Моя вітчизна — ти!»
Безвольність перед батьком і зрада: Андрій, за словами Янкеля, переходить до ворога й доручає передати: «батько — тепер мені не батько, брат — не брат, товариші — не товариші». У бою він женеться за козаками, «не бачачи, що позад нього тільки яких двадцятеро», а коли зупиняє його Тарас, «покірно, як дитина, зліз він з коня» і стоїть «ні живий, ні мертвий». Перед пострілом Андрій тихо вимовляє чиєсь ім’я, але, як сказано в повісті, то було не «ім’я вітчизни, чи матері, чи брата», а ім’я красуні-польки.

Хто такий Андрій

Андрій — молодший брат Остапа, і Гоголь одразу робить їх протилежностями. Остап твердий і стриманий, Андрій жвавий, чутливий і меткий. Він «також горів жадобою лицарського подвигу, але в душі його знаходилося місце і для інших почуттів». Саме ці почуття й визначають його долю.

Бурса й перша зустріч із панною

У київській бурсі Андрій охоче вчиться, вигадливо верховодить і вмілим слівцем відкручується від кари. Та після вісімнадцяти йому «потреба кохання гостро спалахнула». Побачивши біля вікна воєводину доньку, він вражений її сміхом і вночі лізе до неї через димар. Дівчина сміється, вдягає на нього діадему, а потім наказує татарці вивести його в сад, де сторож «гарненько вчистив його по ногах». Це перше свідчення того, що ризик для Андрія — звична річ, а кохання вже тоді було для нього важливіше за все.

На війні й під Дубном

На війні Андрій горить, як Остап, але по-іншому: він «увесь занурився в чарівну музику шабель і куль», не обмірковуючи й не зважуючи. Тарас дивується: «Не Остап, а все ж добрий, також добрий вояка!» Але коли козаки лягають облогою під Дубном, Андрій нудиться, і батькові поради його не заспокоюють. Це нетерпіння стає тлом, на якому чимраз виразніше постає образ панночки.

Хліб, підземний хід і вибір

Вночі Андрій упізнає татарку-служницю панночки; вона розповідає, що в місті голод, а панночка просить хліба для матері. Андрій без вагань бере мішок із хлібом, навіть із-під голови сплячого Остапа, і погрожує: «Мовчи, бо вб’ю!» Він тягне на собі й пшоно, й паляниці. Тарас, помітивши його з жінкою, лише каже: «Не доведуть тебе баби до добра!» Андрій іде підземним ходом до монастиря, бачить місто, у якому люди «їдять саму землю», дає хліб божевільному й потрапляє до панночки.

«Моя вітчизна — ти»

У будинку воєводи Андрій і панночка говорять про свою долю. Він обіцяє віддати їй усе, що має, а коли вона каже, що не вільно йому кохати ворога («тебе кличуть батько, товариші, вітчизна, а ми — твої вороги»), відповідає без вагань. Автор не засуджує його однозначно: перед нами не підступний зрадник, а молода людина, для якої «вітчизна» — це та, яку любить. Далі — поцілунок, і автор констатує: «І пропав козак! Пропав для всього козацького лицарства!»

Смерть від батьківської руки

Далі Андрій біжить за козаками на чолі гусарів, не бачачи, що втрапляє в пастку. Тарас перехоплює його коня, і Андрій тремтить і блідне: гнів у ньому згасає так, як у школяра, що погнався за товаришем і раптом натрапив на вчителя. «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» — каже Тарас. Андрій «покірно, як дитина» зліз з коня й не оборонявся; перед смертю він вимовив ім’я красуні-польки. Тарас стріляє, а над мертвим мовить: «Чим не козак був?»

Висновок

Андрій — романтична, пристрасна й доброзичлива натура, яка не змогла примирити кохання з обов’язком. Гоголь показує його не лише як зрадника, а й як людину, яка робить вибір усім серцем; саме тому його смерть так болісна. Висновок для шкільної характеристики такий: Андрій — смілива, жвава й чутлива людина, яку зрада вітчизни привела до загибелі.

Стосунки з іншими

Тарас Бульба →: батько; Тарас застерігає Андрія, потім сам убиває його за зраду віри й товариства
Остап →: старший брат; Андрій витягає з-під його голови мішок із хлібом і кричить на нього, а брат шкодує його навіть після смерті
Панночка: дочка воєводи; заради неї Андрій іде до обложеного міста й зостається в ньому
Мати Остапа й Андрія: мати; при від’їзді кидається саме до меншого сина й хапає його за стремено

Цитати-характеристики

«Андрій мав живішу і трохи тоншу вдачу.»

розд. II: порівняння з Остапом
«Мовчи, бо вб'ю!»

розд. V: до сонного Остапа, коли краде хліб
«Не їж більше!»

розд. VI: до панночки, яка починає їсти
«Вітчизна є те, чого шукає наша душа, що для неї наймиліше. Моя вітчизна — ти!»

розд. VI: у домі воєводи
«Покірно, як дитина, зліз він з коня і стояв ні живий, ні мертвий перед Тарасом.»

розд. IX: перед смертю

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Хто такий Андрій
Бурса й перша зустріч із панною
На війні й під Дубном
Хліб, підземний хід і вибір
Смерть від батьківської руки
Висновок