Сом

Стислий переказ

Оповідач милується красою річки Оскіл на Харківщині — її заплавами, озеречками, водяними ліліями й дикими качками — і переходить до головної теми усмішки: рибальських байок про велетенських сомів. Дід Панько розповідає про глибоку ковбаню, де «й дна не дістанеш», і про сома, що за панських часів на його очах проковтнув гусака з табуна, що плив річкою. Пан із дідом вирішили впіймати хижака: гака наживили цілою підсмаженою гускою й закинули в річку пізно ввечері. Уночі сом смикнув так сильно, що пан не відпускав налигача, прив’язаного до осокора, а вони з паном «водили» рибину, поки не витягли — виявилось, пудів на п’ять. А що було в череві? Не гусак, а пропалий пес пана — сетер Джой: коли пан побивався, що Джой не знайдеться, дід сказав: «Та ви ж його, пане, самі з’їли!»

Іншу байку розповідає «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка»: стоячи на Дніпрі нижче від Плютів, він побачив човен, що мчав проти води без мотора, — то сом тягав дідка, якому шворку зашморгнуло на руці. Рибалка встиг ухопитися за дідів човен, і сом тягав їх обох аж до Вишеньок, поки не втомився й не дав себе витягти на берег. Далі усмішка переходить у пародійну «наукову довідку» про сомів — де живуть, чим живляться, як їх ловити — з жартівливою порадою наживляти гака на гусака, собаку чи навіть ведмедя. Завершує оповідач власним, найбільшим перебільшенням: нібито особисто бачив сома завбільшки як комбайн.

Докладний переказ

Річка Оскіл. Усмішка починається ліричним, майже поетичним описом заплави Осколу — з очеретами, водяними ліліями, човниками-довбанками з дівчатками, що співають, дикими качками й болотяними курочками. Цей опис задає контраст до подальших перебільшених байок: природа тут справді гарна, і саме ця краса робить рибальські «бреші» милими.

Байка діда Панька про гусака. Дід Панько застерігає не купатися в ковбані: там «втягує, вглиб утягує», а ще живуть соми. Далі він розповідає історію ще з панських часів: гусак у панському табуні раптом пірнув під воду, а на тому місці, як каже дід, «щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою». Пан вирішив, що то сом ковтнув гусака, а дід, посилаючись на мисливця й рибалку Сабанєєва, каже, що соми бувають вагою на чотириста кілограмів.

Полювання на сома. Пан наказав ковалеві зробити величезного гака, його наживили підсмаженою гускою й закинули пізно ввечері в ковбаню. Коли гак смикнуло, пан не пустив налигача, а дід кричав, що той прив’язаний до осокора. Тоді вони з паном довго «водили» рибину, поки не витягли.

Розгадка зникнення Джоя. Витягнутий сом, на дідове око, важив «пудів на п’ять» — вчотирьох несли додому. Коли його розчинили, дід із паном «поперелякувалися»: там був не гусак. Пан незадовго перед тим побивався, що не знайдеться його сетер Джой, і дід сказав: «Та ви ж його, пане, самі з’їли!» Було тоді від пана, зізнається дід, але було й панові «гикоти та нудоти». Джой, бачите, любив купатися в Осколі.

Друга байка. Інший рибалка розповідає, як одного разу на Дніпрі, трохи нижче від Плютів, побачив човен, що мчав проти течії без весел і мотора,— то сом на гаку тягав дідка, якому шворку зашморгнуло на руці. Він устиг ухопитися за човен, і сом тягав їх обох аж до Вишеньок, поки не втомився й не дав себе витягти на берег.

Пародійна «наукова довідка». Далі усмішка переходить у форму практичних порад про сомову риболовлю: де живе сом, чим живиться, коли краще клює. Порада наживляти гака на гусака, собаку чи навіть бурого або гімалайського ведмедя (але не білого — бо сом любить теплі води) доводить пародію на серйозний «довідниковий» стиль до абсурду.

Фінальне перебільшення. Автор іронічно зауважує, що «Радянському письменникові не до лиця, — м’яко кажучи, — перебільшувати» — і одразу ж сам додає найбільше перебільшення усмішки: нібито особисто бачив сома завбільшки як комбайн, «тільки трохи довшого». Під текстом стоїть дата — 1953.

Аналіз твору

Жанр «усмішка». «Сом» належить до циклу «Мисливські усмішки» — творів, у яких Остап Вишня зображує не так саме полювання чи риболовлю, скільки атмосферу навколо них: розмови на березі, байки, дружні перебільшення. Жанр «усмішка» як різновид фейлетону й гуморески пов’язують саме з Остапом Вишнею.

Народна традиція рибальського «бреху». В основі усмішки — фольклорна традиція перебільшених мисливських і рибальських історій, які розповідач сам не сприймає буквально, але й не називає брехнею: це форма мовної гри й розваги, що не має на меті нікого обманути. Композиція «оповідь у оповіді» — дід Панько розповідає свою байку, другий рибалка свою, а сам автор додає ще більшу — імітує саме цю усну традицію змагання в перебільшенні.

Поступове наростання гіперболи. Перебільшення в усмішці наростають градаційно: спершу цілком «правдоподібний» сом, що ковтає гусака, потім той самий сом, що проковтнув собаку, далі — жартівлива згадка про сома, який міг би проковтнути ведмедя чи навіть парового катера, і нарешті — фінальний сом «завбільшки як комбайн». Це наростання і є головним комічним механізмом твору.

Пародія на серйозний стиль. Розділ із «практичними порадами», як ловити сома, пародіює жанр науково-популярних чи довідникових текстів: серйозний тон («Дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте») контрастує зі змістом поради наживляти гака на ведмедя, доводячи цю серйозність до абсурду.

Самоіронія оповідача. Найтонший гумористичний прийом твору — те, що сам оповідач, іронічно заявивши про несумісність перебільшення з радянським письменницьким званням, одразу ж видає найбільше перебільшення усмішки. Це підкреслює головну думку: традиція рибальського «бреху» — не вада характеру окремих диваків, а спільна, всім зрозуміла й усіма улюблена гра.