Запорожці у короля

Про що ця співомовка

До короля приїжджають запорожці. Король просить їх сідати, і козаки сідають у кармазинових жупанах, з «прездоровими» вусами. Ляхи дивляться на ті вуса й вирішують пригостити гостей сметаною. Козаки ввічливо хвалять сметану, але просять спершу щільник меду. Вони їдять мед, від нього вуса стають липкими, і козаки закручують їх «вгору». Тільки тепер вони звертаються до короля: нехай подають сметану.

Це жарт про кмітливість. Що ляхи задумали, вірш не каже, тож читач має відгадати: хто відгадав, той і посміється разом із козаками.

Розбір строфа за строфою

Перша строфа: приїзд. «Приїхали запорожці, / Короля вітають, / Король просить їх сідати, / Козаки сідають…» Усе починається чемно й буденно. Гості приїхали, вітаються, господар запрошує сісти. Три крапки в кінці підказують: далі буде щось цікаве.

Друга строфа: козаки. «Сидять собі. В них жупани / Все кармазинові, / І самі такі храбренні, / Вуса прездорові». «Сидять собі» — козаки поводяться вільно, як удома. Жупан — старовинний верхній чоловічий одяг, кармазин — дороге темно-червоне сукно. «Храбренні» — хоробрі, а «прездорові» вуса — величезні. Оповідач перелічує головне, що впадає в око: одяг, хоробрість і вуса.

Третя строфа: задум ляхів. «Задивились на ті вуса / Ляхи препогані. / “Що б їм, — кажуть, — дати їсти? / Даймо їм сметани!”» Слово «препогані» — жартівливе: оповідач іронізує над королівськими придворними. Вірш не каже, чому саме сметана, але з послідовності видно: ляхи дивляться на вуса — й одразу вигадують пригощання. Мабуть, вони сподіваються, що козаки замастять вуса сметаною.

Четверта строфа: сметана на столі. «Поставили їм сметани, / Їсти припрошають, / Але наші запорожці / Разом відмовляють». Ляхи пригощають, а козаки «разом відмовляють»: вони діють однодумно, без нарад. «Наші» — слово, яким оповідач показує, на чиєму він боці.

П’ята строфа: прохання. «“Славная у вас сметана!.. / Тілько почекайте, / А перше нам, запорожцям, / Щільник меду дайте!”» Козаки чемно хвалять сметану й одразу ставлять умову. Вони не відмовляються й не сперечаються, а просять спершу мед. «Щільник» — це стільник, лист із воску з мідом.

Шоста строфа: мед і вуса. «Дали меду запорожцям… / Вони як поїли, / Так ті вуса прездорові / Вгору й завертіли». Це ключова строфа: після меду вуса стають липкими й тримаються вгору. Вірш цього не пояснює, тож логіку читач добудовує сам: закручені вгору вуса вже не потраплять у сметану.

Сьома строфа: відповідь королеві. «Та й говорять королеві: / “Кажи, ясний пане, / Нехай тепер запорожцям / Подають сметани!”» Тепер козаки самі командують. Звертання «ясний пане» звучить чемно, але слово «кажи» звучить майже як наказ. Вони не бояться ні короля, ні ляхів. Що було далі, вірш не каже: розповідь обривається на найсильнішому місці.

Аналіз твору

Жанр і формула співомовки. Співомовка — короткий гумористичний вірш із сюжетом. Руданський називав співомовками всі свої твори, а закріпив термін за гумористичними віршами Іван Франко. У підручнику про співомовки сказано, що це вірші «на основі фольклорних сюжетів»: анекдотів, бувальщин, казок. Тут дія розгортається швидко, з жвавими репліками, а закінчується найсильнішим рядком. Так само вірш побудований у «Добре торгувалось».

Як спрацьовує хитрість. Мабуть, ляхи розраховують, що козаки вимастять вуса у сметані. Козаки просять мед і закручують липкі вуса вгору: тепер сметана їм не страшна. Сила жарту в тому, що козаки відповідають не грубістю й не силою, а діють хитріше за ляхів і тим самим лишаються з честю.

Вуса як прикмета козака. У вірші вуса згадуються тричі: «Вуса прездорові» (2-га строфа), «ті вуса» (3-тя), «ті вуса прездорові» (6-та). Спершу вони привертають увагу ляхів, потім їх обходять хитрощами. Вуса тут — головна прикмета козака й водночас предмет змагання.

Козаки як «ми». Оповідач говорить про козаків «наші запорожці». Слово «наші» вказує на його симпатію й показує, як автор ставиться до героїв. Про ляхів він говорить інакше: «препогані», без жодного «наші». Поділ прозорий: «наші» — кмітливі й гідні, «ляхи» — хитрі, але переграні.

Козаки й король. Король тут майже мовчить. Він «просить їх сідати», а наприкінці до нього звертаються козаки. Головні суперники козаків — не король, а придворні, які «задивились на ті вуса». Показово, що наприкінці козаки не скаржаться королеві на ляхів. Вони просто просять його розпорядитися, щоб тепер, коли вони готові, подавали сметану.

Історія тексту. Вірш за життя Руданського не друкувався. В автографі стоїть дата «15 апреля [1858]». Надрукував його Іван Франко 1886 року в журналі «Зоря» за копією В. Стрільчевського. У варіантах тексту, які наводять видання, є додаткові рядки, яких немає в шкільному тексті: «Ляхи-мосціпани» перед «Ляхи препогані» і «Тілько вибачайте» перед «Тілько почекайте». Цитувати краще за підручником, за яким ви вчитеся.

Слова, які треба пояснити. «Ляхи» — поляки (так їх називали в давнішій українській мові). «Жупан» — старовинний верхній чоловічий одяг. «Кармазин» — дороге темно-червоне сукно. «Щільник» — стільник, воскові чашечки з мідом. «Храбренні» — хоробрі. «Прездорові» — величезні (пре- підсилює значення). «Препогані» — вкрай погані (тут іронічно). «Припрошають» — наполегливо пригощають. «Відмовляють» — відмовляються.

Головна думка. Кмітливість дозволяє простій людині не потрапити в пастку й вийти з гідністю навіть при королівському дворі.