Добре торгувалось

Про що ця співомовка

Чумак із мазницею ходить крамницями. У крамницях усе блищить: «сріблом-злотом сяє», а йому байдуже, бо він шукає одне — дьоготь. Купці з перших крамниць із нього регочуть, він тільки сплюне й іде далі. У «найбагатшій» крамниці двоє купців відповідають йому жартом: дьогтю тут нема, продаються лише дурні. Чумак спокійно каже, що торгувалось, отже, добре: адже на продаж лишилося вже тільки двоє таких «гарних».

Це весь сюжет. Він дуже короткий, тож головне в ньому не подія, а те, як вона розв’язується: останні два рядки змінюють усе.

Розбір строфа за строфою

Перша строфа: чумак іде. «Чи в Києві, чи в Полтаві, / Чи в самій столиці / Ходив чумак з мазницею / Помежи крамниці». Вірш починається з дороги: чумак ходить по містах. Оповідач не каже, в якому саме, і навмисно тримає читача в невизначеності: подія могла статися будь-де. «Мазниця» — посудина для дьогтю, яким змащували осі возів. Чумак прийшов не просто гуляти, а з конкретною справою.

Друга строфа: блиск і байдужість. «І в крамницях, куди глянеш, — / Сріблом-злотом сяє». Крамниці повні блискучого товару. А чумаку «то і байдуже: він дьогтю питає». Контраст перший: усе сяє, а він цікавиться найпростішим і найпотрібнішим.

Третя строфа: регіт. «Реготять купці дурнії, / А він тільки сплюне / Та й до другої крамниці, / Багатшої, суне». Купці сміються з нього, і оповідач одразу називає їх «дурнії». Чумак не сперечається: сплюне й іде далі, а наступна крамниця «багатша». Читач ще не знає, що там станеться, але вже відчуває: далі буде саме те, що чумак приберіг.

Четверта строфа: найбагатша крамниця. «В найбагатшії крамниці / Два купці сиділо, / І туди чумак заходить / З мазницею сміло». Слово «сміло» важливе: чумак не боїться ні розкоші, ні багатіїв. Купці сидять по двоє, тож потім для розв’язки достатньо слова «два».

П’ята строфа: ввічливе питання. «Добридень вам, добрі люди!» — вітається чумак і питає, «чи нема у них принаймні дьогтю де продати». Він каже «добрі люди» — ввічливо й без підколу. Чумак ввічливий, тож грубість купців потім видно особливо ясно.

Шоста строфа: жарт купців. «Нєту, нєту! — купці кажуть / Та й, шельми, сміються: — / Здєсь нє дьоготь — толькі дурні / Адні продаються!» Купці говорять по-російськи, оповідач називає їх «шельмами». Вони відповідають не по суті: дьогтю не дають, а замість того жартують, що тут продаються самі лише дурні. Так вони зверхньо кепкують із простого чумака.

Сьома строфа: відповідь. «А чумак їм: “То нівроку ж, добре торгувалось, що йно два вас таких гарних на продаж осталось”». «Нівроку» тут означає «нічогенько», а до того ще й нагадує побажання «щоб не наврочити». Чумак каже: торгівля йшла добре, бо таких «гарних» дурнів лишилося на продаж лише двоє: всіх інших уже розпродали. І ці двоє — самі купці.

Аналіз твору

Що таке співомовка. Це короткий гумористичний вірш із сюжетом: анекдот, викладений віршем. Руданський називав співомовками всі свої твори, а термін для гумористичних віршів закріпив Іван Франко. Шкільний підручник додає: співомовки створені на основі фольклорних сюжетів (анекдотів, бувальщин, казок). Чи має сюжет цього вірша конкретне народне першоджерело, довідники не кажуть. Рядки за розміром — 8 і 6 складів по черзі, як у коломийці, лише поділені на два рядки.

Як влаштований жарт. Купці кажуть, що тут продаються самі лише дурні. Мабуть, це кпин із чумака: мовляв, тільки дурень шукає дьоготь у такій крамниці. Але чумак береться за їхні ж слова й діє за їхньою логікою: якщо тут продають дурнів і торгівля йде добре, то дурнів лишилося мало, тільки двоє, та ще й «гарних». Отже, купці самі себе виставили на продаж. У цьому й полягає несподівана розв’язка: сміх обернувся проти тих, хто сміявся.

Чому саме дьоготь. Дьоготь — річ нехитра, але чумакові в дорозі потрібна: ним змащували осі возів. Він не шукає нічого вишуканого й не спокушається блиском («сріблом-злотом сяє»). Вірш можна прочитати так: людина з простою метою краще знає, що їй потрібно, ніж ті, хто торгує розкішшю.

Чумак і купці: дві мови. Чумак говорить по-українськи, а купці — по-російськи («нєту», «здєсь», «толькі», «адні»). Автор називає їх прямо: у виданні 1921 року (Львів, «Просвіта») і в тритомнику 1972 року (Київ) рядок звучить «Реготять дурні кацапи», а в шкільному тексті на УкрЛібі — «Реготять купці дурнії». Отже, у шкільному тексті цю деталь пом’якшено, але купців за мовою все одно видно.

Чого немає у вірші. Оповідач не каже, що чумак переміг, і не робить висновку. Про те, що це перемога, читач здогадується сам. Так побудовано більшість співомовок: подія, репліка — і кінець.

Слова, які треба пояснити. «Мазниця» — посудина для дьогтю. «Дьоготь» — густа темна рідина, якою змащували осі возів. «Крамниця» — магазин. «Купці» — тут: крамарі. «Помежи» — між. «Шельма» — пройдисвіт, шахрай. «Нівроку» — нічогенько, непогано; так кажуть, щоб не наврочити. «Йно» — тільки.

Історія тексту. Цей вірш за життя Руданського не друкувався. Автограф має дату «29 окт[ября] 1857». Надрукував його Іван Франко 1886 року в журналі «Зоря» за копією В. Стрільчевського. Автографів два, і тексти трохи різняться. У варіантах, які наводять видання, є й таке формулювання останніх рядків: «Коли тілько всього два вас / На продаж осталось» — без слів «таких гарних».

Головна думка. Кмітливість і гідність простої людини сильніші за багатство й пиху: хто глузує, ризикує сам опинитися на посміховиську.