Прийом у запорожців

Стислий переказ

Запорожці, коли хотіли взяти до Січі хлопця з Гетьманщини, спершу перевіряли його. Вони казали йому зварити кашу так, щоб вона була й не сира, і не перекипіла. А самі йшли нібито косити. Коли каша буде готова, хлопець мав вийти на курган і гукнути козаків.

Насправді козаки лягали в комишах і слухали. Перший хлопець гукав довго. Ніхто не відповів, і він заплакав. Він жалкував, що пішов на Січ, і боявся, що козаки його поб’ють за кашу. Запорожці почули це й сказали: «Ні, се не наш!» Вони дали хлопцеві коня й гроші й відпустили його.

Другий хлопець гукнув козаків двічі. Коли ніхто не озвався, він не засмутився. Він махнув рукою, станцював гопака, заспівав на весь степ і пішов до куреня їсти кашу. Козаки в траві сказали: «Оце наш!» Вони вернулися, а хлопець пожартував над ними: де вас носило? Тоді запорожці визнали його рівним собі й прийняли в товариство.

Докладний переказ за епізодами

1. Звичай. Запорожці, як підмовлять хлопця з Гетьманщини на Січ, то спершу «пробують, чи годиться бути запорожцем». Для цього вони дають йому завдання.

2. Каша. Вони кажуть: «Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла». Самі беруть коси й ідуть нібито косити, а насправді «заберуться в комиш та й лежать». Хлопець має, коли каша буде готова, вийти на курган і гукнути їх.

3. Перший хлопець. Він зварив кашу, вийшов на могилу й гукав, а козаки мовчали. Тоді він заплакав: «От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче б було дома сидіти при батькові да при матері». Він боїться, що козаки битимуть його, якщо каша перекипить.

4. Відмова. Козаки слухали все з трави й сказали: «Ні, се не наш!» Вони вернулися до куреня, дали хлопцеві коня й гроші й відпустили: «Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!»

5. Другий хлопець. Він вийшов на могилу й гукнув двічі: «Гей, панове-молодці! Ідіть кашу їсти!» Козаки не озвалися. Тоді хлопець сказав: «Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти».

6. Гопак. Перед тим як піти, він ударив на могилі гопака й вигукнув: «Ой тут мені погуляти на просторі!» Затягнув на весь степ козацьку пісню й пішов до куреня їсти кашу.

7. Жарт. Козаки в траві сказали: «Оце наш!» Вони взяли коси й пішли до куреня. Хлопець зустрів їх жартом: «Де вас у біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболілось; да щоб каша не перекипала, то я почав сам їсти».

8. Прийняття. Запорожці переглянулися й сказали: «Ну, чуро, уставай! Годі тобі буть хлопцем. Тепер ти рівний козак». Хлопця прийняли в товариство.

Аналіз твору

Що перевіряли запорожці. Завдання здається простим: зварити кашу. Але головне випробування інше. Козаки хотіли побачити, що зробить хлопець, коли його покинули, нічого не пояснили, а допомоги не видно. Це перевірка характеру.

Два хлопці — два характери. Перший хлопець плаче, шкодує, що прийшов, і боїться покарання. Другий не шукає винних і не боїться. Він діє: кличе, жартує, танцює й їсть. Автор переказу не засуджує першого грубо: той просто не придатний для Січі. Але симпатія оповідача на боці другого.

Дотепність і сміливість. «Розторопний і догадливий» — так у тексті названо тих, хто пройшов випробування. Другий хлопець розуміє, що з ним жартують, і відповідає жартом. Він навіть докоряє козакам, ніби це вони винні. Саме тому вони визнають його «наш».

Гумор. Козаки ніби йдуть косити, а самі лежать у траві й підслуховують. Хлопець танцює гопака посеред степу. Усе це смішно й водночас розкриває характер.

Чому це переказ. Це розповідь про звичай, який пов’язано з Запорозькою Січчю. У ній названо реальні поняття: Січ, курінь, Гетьманщина. Але історія ніби простіша, ніж було в житті: у ній усе вирішує один жарт. Це народна розповідь, а не документ про те, як приймали до війська.

Мова. Мова розмовна, народна: «да й», «лучче», «се», «к нечистому». Комиш — комиші, очерет. Курінь — козацьке житло або військова одиниця. Чура (джура) — молодший помічник козака. Шкільні видання трохи відрізняються у виборі слів, тому цитуй за підручником свого класу.

Головна думка. Козацьке товариство цінує не слабкість, а відвагу, кмітливість і веселий дух. Допомагає той, хто не губиться в несподіваній ситуації.