Характеристика Наталки

Хто така Наталка

Наталка — донька вдови Терпилихи. Родом вона з Полтави: Терпило колись мав там двір з рубленою хатою, коморою, льохом і садком, але «розточив своє добро». Після його смерті мати з дочкою продали двір і перейшли в село над Ворсклою. Вони бідують: Терпилиха каже, що «на нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть». Наталка «і матір свою на світі держить» — так каже про неї виборний.

Гідність у бідності

Перше слово Наталки — пісня про свою долю: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться». Але її горе не зламало гідності. Возному, який освідчується канцелярською мовою, вона відповідає: «Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня?» І пояснює: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я». А в пісні додає: «Не багата я і проста, но чесного роду, / Не стиджуся прясти, шити і носити воду».

Виборному вона пояснює, що бідність не гірша за чужу: «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’ягкой булки, неправдою нажитої».

Покора і вибір

Терпилиха наполягає, щоб дочка вийшла за возного. Наталка спершу захищає батька: «Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват». Потім, сама, зізнається: «Трудно, мамо, викинуть Петра із голови, а іще трудніше із серця», — але матері обіцяє: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж». Проте просить, «щоб не спішили з весіллям». Свої сумніви вона говорить прямо: пан, який бере бідну, «буде на неї дивитися з презирством», і така жінка «буде гірше наймички… буде крепачкою». Самій собі в молитві вона каже: «Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра із мого серця».

Повернення Петра

Микола виводить Петра, і Наталка бачить його вперше за чотири роки. Вона не питає, чи він ще її любить: «Я знаю тебе і затим не питаюся». Далі вирішує: «Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!» Але Петро каже, що він бідний, і Наталка на мить втрачає віру: «Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене». У дуеті вони клянуться в вірності: «Коли Петро мій не буде, то смерть заподію», — а потім вона кладе руку в його руку: «Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя». Микола підсумовує: «Ай Наталка! Ай Полтавка!»

Розв’язка

Коли з’являються возний, виборний і Терпилиха, Наталка стоїть на своєму: «Не так-то легко можна окончити те, що вони начали». Возному: «коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Він погрожує судом, а вона відповідає: «до сього силою ніхто мене не принудить». Вона навіть каже: «я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Коли Петро віддає їй усі гроші й прощається, вона відмовляється: «Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут!» Мати обнімає Петра, а возний просить Терпилиху благословити дітей. Наталка співає пісню, в якій сама себе називає: «Ой я дівчина Полтавка, / А зовуть мене Наталка: / Дівка проста, не красива, / З добрим серцем, не спесива».

Висновок

Наталка не має ні багатства, ні «письменства», але вона найтвердіша людина в п’єсі. Вона вибирає не за виграшем, а за серцем, і водночас не проти матері: разом із вчинком Петра її вибір змушує змінитися й Терпилиху, й возного. Саме тому слово «полтавка» в назві означає не тільки місце народження, а й характер: чесний, працьовитий, вірний і гордий у вбогості.