Характеристика Мартина Борулі

Хто такий Мартин Боруля

Мартин Боруля — «багатий шляхтич, чиншовик», як сказано в переліку дійових осіб. Він має воли, коней, наймитів, але живе не землею, а паперами. У першій сцені він показує повіреному рішення дворянського депутатського зібрання, яке зараховує його рід до дворян, і радіє: «Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!..» Залишилося, щоб Сенат затвердив рішення. Далі майже вся п’єса — це очікування, як спочатку затвердять, а потім не затвердять.

Звідки взялася манія

Все почалося з образи. Красовський, сусід і землевласник, назвав його «бидлом», а сина — «телям», і Мартин відповів: «свиня, безштанько, приймак». Суд визнав образу обопільною, а Мартин не може цього стерпіти: «Він каже на мене — бидло, а я мовчи?» Дворянський папір для нього — спосіб відповісти. Повіреному Трандалєву він обіцяє сто двадцять рублів і не підозрює, що той веде водночас справу Красовського проти нього. Гервасій докоряє прямо: «Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться».

Дворянство в побуті

Коли папір нібито вже в руках, Мартин береться заводити дворянські порядки. Марисі забороняє казати «мамо, тато», бо ці слова б’ють його «мов батогом, по уху». Омелька змушує взути чоботи заради «панича» Степана. Доньку садовить за п’яльці, а на її «Я ж не вмію» відповідає: «Навчишся». Дружину посилає до Сидоровички вчитися, як робити каву й коли її подавати, бо сам «кофію не знаю, як роблять». Що таке герб «Тшівдар», він не знає й не збирається питати: «Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства!» Йому потрібен не зміст, а знак. При цьому сам зітхає: «важко і в дворянстві жить».

Любов, що ламає життя

Найсерйозніше Мартин виявляється в сценах з Марисею. Її любов до Миколи він розцінює як «баб’ячі химерики» й питає: «Що воно означа: чина чи дворянство?» Тут він і виголошує: «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..» Погрожує: «Та я скоріще вб’ю тебе, ніж віддам за мужика». А залишившись сам, жаліється: «От трохи погримав, а вже й жаль!..»

Він не лиходій. У день заручин каже доньці: «краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!» — і пояснює причину: він хоче, щоб онуки були дворянами, «не хлопи», щоб «не всякий на них крикне: бидло! теля!» Ось звідки насправді його гонор: він сам пережив приниження й боїться його для дітей.

Крах

Жених Націєвський дізнається, що батьки сперечаються, хто буде кумом, і тікає. Мартин з гарапником женеться за ним з Омельком; чумаки, за розповіддю Омелька, відбивають Націєвського, а Мартин слазить з коня, п’є воду, трясеться — і падає, ніби неживий. У п’ятій дії він жовтий, слабий, його виводять під руки. Красовський уже збирав людей виселяти родину; виявляється, що в дворянстві відмовили, бо в старих паперах прізвище «Беруля»: «Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля…»

Спалення паперів

Гервасій радить спалити папери, рідні підтримують: «Нам не треба дворянства». Мартин сам просить принести палятурку й солому, читає документи крізь сльози й не може кинути: «Руки тремтять… у серце шпигає…» Кидає їх у піч лише тоді, коли чує, що Степана залишили «за штатом». Одразу ж ридає: «Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло!» Ще за мить він просить Палажку й дітей: «Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!» Благословляє Марисю й Миколу, але й тут не втримується: «вчіть, вчіть дітей своїх», «щоб мої онуки були дворянами». Останні його слова — про те, що стара «дворянська» душа стала попелом.

Висновок

Мартин Боруля смішний, але його жаль: він хоче не титулу, а захисту від слова «бидло». Автор показує, що ціна цього захисту — гроші, здоров’я й щастя дітей. Врятували його не суд і не Сенат, а рідні: Гервасій, дружина, діти. Тому фінал не бентежить: людина втратила паперове дворянство й повернула собі сім’ю.