Мишка

Стислий переказ

У хаті багатого господаря живе звичайна сіренька мишка. Нору вона має в кутку біля ніжки ліжка, а людей боїться. На подвір’ї вона не боїться нікого й часто бігає в поле, де зустрічає сестер із міста: вони худі, голодні й розповідають, що через війну в місті нема ні хліба, ні крихти.

Мишка хвалиться, що в її господарів усього доволі. Господар забив двох кабанів, а вночі, коли село спить, продає м’ясо, масло, яйця й сало людям, які приїжджають возом. Гроші ховає в ящику під ліжком, де колись лежали гранати. Він радіє війні: за місяць заробляє більше, ніж раніше за рік. А господиня ходить «як паня». Міські мишки слухають і мало не мліють від слів про сало.

Одного разу мишка повертається й бачить у хаті чужу жінку з міста: обшарпану, худу, з червоними від плачу очима. Жінка просить хоч трохи молока для хворої дитини, а господиня відмовляється, посилаючись, що й самі нічого не мають. Мишці стає соромно за господиню, і вона вирішує знищити «папір», що пахне людською кривдою. Кілька діб вона гризе ящик і гроші.

Господар збирався пустити гроші в оберт, відчиняє ящик і бачить, що все погризено. Він кричить на дружину, що не тримала кота, і кидається на неї з кулаками. А мишка кличе дітей, і вони тікають із хати в поле: там краще.

Докладний переказ за епізодами

Мишка і її нора. Казка починається словами: «Була собі мишка». Вона зовсім звичайна, тільки нора в неї в затишному місці, «мешкання не розкішне, але безпечне». Людей мишка боїться, тому виходить лише тоді, коли в хаті не видно ані одного чобота. Вона пробігає «як шнурочок» попід стіну, і — «Шу-усть!» — вже надворі. Там вона не боїться нікого: ні когута, «що ходив, мов жандар», ні вола, «що лежав біля стайні, мов гора», ні господині, «що на ціле село тарахкотіла терлицею».

Міські сестри. У полі мишка зустрічається з мишками з міста: «худі, голодні, миршаві». Вони розповідають, що людям нічого їсти, а про мишей і не мова. Господиня там краяла хліб такий тонкий, що крізь нього видно руку, а кришки згортає на долоню й несе дитині, «щоб з голоду не вмерло… кажуть, війна».

Мишка хвалиться. Наша мишка відповідає: «У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися». Вона розказує, що виходить у поле не з голоду, а «із привички», бо в норі скучно з дітьми. Господар «дуже страшний»: забив двох кабанів, сало коптить у димарі, а м’ясо продає вночі якимось чужим людям за гарні гроші. Гроші ховає в ящик під ліжком. Іноді перед хату заїжджає візок, і двоє людей виносять м’ясо, масло, яйця, крупу й сало. Міські мишки перебивають: «Не говори, сестричко! … нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає». А господар, навантаживши візок, тиче жінці гроші й сміється: «От бачиш, і війна на щось придасться… Розбагатіємо». Господиня тепер ходить, «як паня».

Жінка з міста. Мишка вертається додому й чує, що в хаті «чужим духом пахне». Виглядає й бачить великі черевики на дерев’яних підошвах, обшарпану спідницю, полатану сорочку й обличчя, «худе, худе, лиш шкура та кості». Вона думає: «Це одна з тих із міста… Вони приходять без нічого і відходять з нічим». Жінка благає: «У мене хора дитина, як мені без молока вертати?» — і обіцяє принести гроші в суботу. А господиня відмовляється: «Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав… Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів».

Рішення мишки. Мишка чує це, і їй стає так соромно, «не за себе, а за господиню», що вона чим скорше біжить до нори. Вона думає: «Добре, що діти сплять, а то ще б навчилися брехати, як люди… Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають». У голові в неї «зродилася велика ідея»: знищити цей «поганий папір». «Вона припала до деревляного ящика і гризла, і гризла, і гризла». Працює вночі, а вдень відпочиває, аж поки нема що гризти.

Господар відчиняє ящик. Одного дня господар каже дружині: «Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також.» Він хоче купити свинок і телят, підгодувати й продати. Поліз під ліжко, «кахикаючи і постогнуючи», відчинив ящик і завмер: «Погризли, погризли, погризли!» Дружина встромляє в ящик ніс і кричить: «А-а-а!» Господар накидається: «Це ти тому винна, це ти!» Дружина плаче: «Всьому я винна». Він кричить, що треба було завести кота, а вона «ложки молока жалувала для його». І кидається на неї з кулаками.

Кінець. Мишка не чекає, що буде далі. Вона «моргнула на дітей», і вони «шнурочком» вибігли крізь відчинені двері на поле. «Краще там, ніж у такій хаті».

Аналіз твору

Про що ця казка. Це коротка казка «для малих і великих», де автор через мишку показує війну без бойових сцен. У тексті немає ні фронту, ні пострілів, тільки голод у місті й багатство в одній сільській хаті. Мишка стає свідком того, як одні люди міряють життя грошима, а інші не мають чим прогодувати дитину.

Погляд мишки. Мишка не з самого початку вважає господарів поганими: спершу вона навіть хвалиться перед сестрами, що в її господарів усього доволі, і лише жаліє голодних городянок. Її ставлення змінюється, коли вона на власні очі бачить, як господиня відмовляє жінці, і чує брехню про молоко: адже мишка знає, що в хаті їжі вдосталь. Мишці соромно «не за себе, а за господиню» — навіть звірятко відчуває сором за людей.

Господар і господиня. Господар веселий і задоволений: війна для нього — час заробітку. Автор змальовує його ще й смішним: «товстий, як годований кабан», кахикає, лізе під ліжко. Про гроші він каже, що їх «треба пустити в рух», а про себе: «Я чоловік праці». Господиня в кружевах і пахучому милі відмовляє в молоці, бо, як вона каже, сусіди «на гроші ласі і рідного батька продали б». Це звучить іронічно: те, у чому вона підозрює сусідів, дуже схоже на її власну поведінку.

Гроші як «папір». Мишка називає гроші «папером» і не розуміє, як вони можуть бути важливіші за життя. Для мишки це папір, а для господаря — все. Автор використовує цей погляд збоку, щоб показати абсурдність людської жадібності. Символічна деталь: у цьому ящику раніше стояли гранати, а тепер гроші. Війна лишила по собі не тільки горе, а й прибуток для одних.

Кінцівка. Господар обвинувачує жінку, хоча справжня причина не в коті, а у власній жадібності. Мишка цього не чекає й іде: краще в поле, ніж у хату, де такі люди. Автор нічого не додає, кінець швидкий і трохи гіркий. Цікаво обговорити, чи правильно вчинила мишка: вона знищила чужі гроші, а що буде з жінкою з міста й її хворою дитиною, казка не каже. Сама вона на це питання не відповідає, і в цьому її сила.

Головна думка. Милосердя й людяність важать більше за гроші. Жадібність і брехня, навіть коли вони вигідні, залишають людину порожньою, і навіть найменша істота може відчувати сором за те, чого не соромляться люди.