Енеїда

Стислий переказ

Еней, «парубок моторний», після знищення Трої «тягу дав» із ватагою троянців. Богиня Юнона його ненавидить, бо він народився в Трої, а Венера — його мати. Вона йде до Еола в гості з хлібом-сіллю й просить накликати бурю. Троянці ледве виживають, Нептун «вимів море», і вони гуляють.

Море приносить Енея до Карфагена, де править вдова Дидона. Вона годує його бенкетами, вони танцюють, полюють, і Еней забуває про свою мету. Зевес посилає Меркурія: «Зевес поход тобі сказав!» Еней хоче вночі тихо втекти, Дидона хапає його за чуб, лається, а коли він утікає, палить себе на купі очерету.

Далі Еней справляє в Сицилії поминки по батькові Анхізу («з горілочки умер»), двоє перебійців б’ються на кулаки, а троянки за намовою Юнони палять свої кораблі. Уві сні Анхіз велить Енею прийти в пекло. Еней іде до Кумської Сивілли, ламає золоту гілку й зустрічає в пеклі грішників: панів, лихих суддів, писарів, лицемірок. Праведними виявляються бідні, вдови, сироти, ті, хто «людям помагать любили».

Еней приходить до Тибру. Латин чекає, що дочка Лавися вийде за Турна, але Юнона й фурія Тезифона роздмухують війну. Латини збирають військо на козацький лад. Еней шукає союзників у Евандра й отримує від Венери зброю, а Турн палить його кораблі, які Зевес перетворює на сирен. Козаки Низ і Евріал гинуть у нічній вилазці. Турн убиває Палланта, Еней у люті вбиває багатьох, а потім укладає перемир’я. Амата вішається. Врешті Еней ранить Турна в поєдинку й, побачивши на ньому пояс Палланта, добиває його.

Докладний переказ за частинами

Частина перша. Поема починається з Енея: він «парубок моторний», «завзятіший од всіх бурлак». Юнона його не любить і йде до Еола: «Здоров, Еоле, пане-свату!» Еол відповідає, що вітри розбіглися: Борей лежить із похмілля, Нот на весіллі, Зефір гуляє з дівчатами, Евр у поденщиках. Але «ляпас дать» Енею обіцяє. Буря доводить Енея до плачу; він обіцяє Нептуну «півкопи грошей». Нептун їде на раку й «вимів море, як світелку». Венера в очіпку йде до Зевеса; той, випивши сивухи, обіцяє: Еней «збудує сильне царство», а перед тим «заїде до Дидони в гості». Так і трапляється. Дидона зустрічає троянців («Відкіль такі се гольтіпаки?»), бенкет тягнеться цілими днями, сестра Дидони Ганна танцює з Енеєм гопака. Еней у неї «годів зо два» гуляє. Зевес посилає Меркурія: «Зевес поход тобі сказав!» Еней «піджав хвіст, мов собака» й хоче тихо втекти. Дидона хапає його за чуб й лається, а він біжить до човнів. Дидона в розпачі звертається до сестри й уночі розводить вогонь із очерету.

Частина друга. Еней плаче за Дидоною, але швидко підбадьорюється: «І щоб друга вдова найшлась!» Буря заносить кораблі в Сицилію до царя Ацеста. Тут Еней справляє поминки Анхізові («Анхиз з горілочки умер») і влаштовує ігри. Дарес хвалиться й викликає всіх на кулаки, а Ентелла, що спав «під тином», розбудили, і він побив Дареса. У цей час на небі Венера підтримує Дареса, Бахус — Ентелла, Зевес гукає: «Мовчіть!» Юнона надсилає Ірису; та вдягається Берої й підбурює троянок: «Приймімось, човни попалім». Флот горить, Еней лає богів, але дощ гасить пожежу. Охрім-знахур радить йому лягти спати; уві сні Анхіз велить: «Щоб в пекло ти зайшов до мене». Венера просить Нептуна допомогти Енею в плаванні, а Нептун обіцяє. Поромщик Тарас п’яний падає у воду й тоне.

Частина третя. Еней пливе до Кумської землі, де його чекає Сивілла: «Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя». Вона пророкує йому важку долю й радить зламати золоту гілку. Еней «Як чорт, у реп’яхах ввесь» тікає з лісу. Потім вони спускаються в пекло: біля входу Смерть, а за нею чума, війна, харцизтво, голод, холера, злі свекрухи й мачухи, писарі й судді. Харон «Як циган, смуглой цери був» перевозить їх через Стикс, Цербер гарчить, але Сивілла кидає йому хліб. У пеклі кожен кипить у смолі за свій гріх. Панів мордують за те, що «людям льготи не давали І ставили їх за скотів». Суддям і писарям, які брали хабарі, дістається кара; лицемірні богомолки й панянки, що чепурилися напоказ, теж мучаться. Там сидять і «скучні піїти, Писарчуки поганих вірш». Еней бачить Дидону: «Здорова!» — а вона відповідає: «К чорту убирайся». У раю живуть праведні: «бідні нищі навіжені», вдови, сироти; там «люльки курили» й «горілочку пили». Анхіз зустрічає сина, дівчата-ворожки ворожать Енею, потім Анхіз прощається, і Еней повертається до троянців.

Частина четверта. Еней дякує Сивіллі, дає їй «шагів з дванадцять» і відпливає. У морі поромщик боїться острова Цирцеї, що перетворює людей на звірів: французи там «Сі перевернуті в собаки». Еней просить молебень Еолові, і вітер змінює напрям. Троянці прибувають на Тибр. Вони вчать латину: Енея звуть «Енеусом», «домінусом», а себе — «троянус». Латин («скупиндя») приймає послів, тішиться подарунками. Він має дочку Лависю, за яку сватається Турн («Обточений, як огірок»). Юнона й фурія Тезифона розпалюють війну. Нянька Амати з челяддю нападають на троянців, бо ті на полюванні з’їли її цуцика. Латин не хоче війни, але вельможі збунтували царство. Латини збирають військо, замість куль роблять галушки, замість щитів — ночви; у списку союзників — Мезентій, Мезап, діва Камілла.

Частина п’ята. Уві сні дід-Тибр, «Обшитий ввесь очеретом», радить Енею просити допомоги в аркадців. Евандр дає військо на чолі зі своїм сином Паллантом. Венера забігає до Вулкана, той кує зброю, а на щиті зображено Кощія, Котигороха, Івана-царевича. Турн підпалює кораблі, але Зевес перетворює їх на сирен. Низ і Евріал вирушають у нічну вилазку: «Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть». Евріала ловлять, Низ гине, помстившись за друга. Голови двох героїв виставлено на списах перед троянським валом. Мати Евріала голосить: «О сину! світ моїх очей!» Турн, рятуючись, стрибає в Тибр.

Частина шоста. Зевес скликає богів і вимагає: «Побачим, здасться хто кому». Венера й Юнона сваряться, а Зевес забороняє богам втручатись. Турн убиває Палланта й знімає з нього пояс. Еней у люті косить рутульців. Юнона у вигляді «мари» Енея заманює Турна на байдак, і той відпливає. Еней вбиває Мезентія, ховає Палланта, а на пропозицію послів відповідає макаронічною латиною. Латин слабкий і сам признається Турнові: «Мене Амата ублагала І так боки натасовала». Амата вішається. Ютурна рятує Турна й підсовує йому меч. Зевес змушує Юнону змиритися. Еней ранить Турна списом і, побачивши Паллантів пояс, убиває його. Остання строфа: «Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь».

Аналіз твору

Що таке травестія. «Енеїда» Котляревського — «перелицьована» поема Вергілія, тобто травестія. Сюжет лишається античним: втеча з Трої, кохання Дидони, пекло, війна за Лавінію, поєдинок із Турном. Але змінюється тон і світ: боги й герої виглядають і говорять як українські шляхтичі, козаки, селяни. Тому й вийшов бурлеск — жартівливе, знижене зображення високого. Читач упізнає не Рим, а український повіт кінця XVIII ст.

Енциклопедія народного життя. Поема пересипана побутовими описами: страви (галушки, лемішка, куліш, брага), одяг (очіпок, кунтуш), ігри, танці, весілля, вечорниці, ворожіння, корчма, суд і схоже. Списки страв і напоїв є майже за кожним столом. Такі «каталоги» показують життя точно й із гумором. Історичні реалії теж українські: троянці співають про Сагайдачного, латини збирають полки «Лубенський, Гадяцький, Полтавський», а Мезентій веде військо так, як колись лубенський полковник вів полк до Полтави.

Еней-козак. Автор не робить із Енея лицаря без страху й докору. Він утікач, «бурлак», боїться моря, любить бенкети й легко забуває, куди їхав. Проте в цій людині є й доброта: він дбає про батька, ховає мертвих, піклується про Палланта й плаче над ним. У війні з Турном Еней стає справжнім ватажком. Так виходить живий образ людини, у якої є і слабкості, і гідність.

Дидона. Розділ про Дидону — і смішний, і сумний. Вона «розумна пані і моторна», гостинна, закохана. Коли Еней утікає, вона лається й проклинає його, а потім у розпачі гине: «Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила». Автор не судить героїню, а лише показує, як може закінчитися така любов. У пеклі Дидона відвертається від колишнього коханого.

Пекло як суспільний кодекс. Третя частина — найвідоміша. Котляревський не повторює Вергілія, а складає власну карту гріхів. Муки чекають панів, які «людям льготи не давали І ставили їх за скотів»; суддів і писарів, що брали хабарі; святенниць, що вдавали побожність при людях; батьків, що не вчили синів; шахраїв і зводників. Праведними виявляються бідні, вдови, сироти, ті, хто «людям помагать любили». Тобто це не небо для багатих і мудрих, а справедливість народної моралі.

Смішне й серйозне. Поема починається як суцільний жарт, але в п’ятій і шостій частинах з’являються серйозніші сцени. Низ і Евріал ідуть уночі до ворожого табору, щоб дістатися до Енея, і гинуть, вірні один одному. Автор підсумовує це рядками, які відомі й поза школою: «Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть». Мати Евріала голосить над головою сина, і сміх завмирає. Паллант, якого Евандр послав служити Енею, гине в першому бою. Юнона в кінці погоджується на все, але просить, щоб латинське плем’я зберегло «імення, мову, віру, вид».

Мова. Це перший твір нової української літератури, написаний живою народною мовою. У поемі багато приказок, порівнянь, пестливих слів, лайок, а ще макаронічної мови (промова послів Енея). Мова героїв різна: Зевес говорить, як п’яний пан, Юнона — як пащекувата жінка, Дидона в гніві — як лайлива молодиця.

Історія тексту. Перші три частини вийшли 1798 року в Петербурзі без відома автора. У передмові до видання 1809 року, де з’явилася четверта частина, Котляревський писав, що попередні видання мали помилки. Останні частини він дописав пізніше, а повний текст у шести частинах видали 1842 року, уже після смерті автора.

Головна думка. Під маскою жарту Котляревський показав життя українського народу, його мову, побут, мораль і чесні уявлення про справедливість. Поема доводить, що народна мова здатна на великий літературний твір.