Характеристика Остапа Мандрики з повісті Коцюбинського «Дорогою ціною»

Хто такий Остап

Остапові двадцять років, він кріпак, вихований дідом, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані». Це не безлика людина в ярмі: з перших сторінок у ньому живе те, що автор називає: «Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Але й свою неволю Остап розуміє гірко: «Та й хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою?» Пан міг розлучити його з Соломією й віддати її за свого хурмана, міг катувати діда на стайні й погрожувати оббілувати самого Остапа. Тому втеча для нього — не пригода, а єдиний вихід.

Дід, Січ і мрії про волю

Усе, що Остап знає про волю, він почув від діда. Хлопцем він сидів, «не зводячи розжеврілого ока з уст дідових», і слухав «билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю». З літами слово «воля» стало для нього не казкою: воно «прибирало більш конкретну форму, глибше значення»: Остап почав говорити про те, що пора висунути шию з ярма, і люди йому співчували, але «далі спочуття діло не йшло». Дехто навіть переказав панові його слова, і Остап «скривджений і цькований, мусив кинути рідний край».

Мрії мандрівника — окрема сторінка його характеру. Уявляючи Січ, Остап бачить себе попереду козацтва: кінь, шабля, червоний жупан. Тут видно романтика й хлопця, якому двадцять. Але мрію вмить розганяє пташка, що «пурх!» вискакує з-під ніг: Остап «знов побачив себе серед поля, почувся втікачем».

Гордість і відвага

Остап не вміє кланятися. Дізнавшись від Соломії, що пан обіцяє «з живого шкуру здеру», він «злорадно осміхнувся»: «Оббілуєш… Шукай вітра в полі». Гірше за самого пана його дратує покора своїх: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей». Своє ставлення до рідного краю він висловлює жорстко: на чужому березі він «затис кулак і погрозив на той бік річки» і кинув: «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..»

Остап і Соломія

Коли Остап перелазить через тин, щоб попрощатися, він просить Соломію не забувати діда. Коли вона раптом доганяє його переодягненою парубком, він із несподіванки скрикує: «Чи ти здуріла?» — а потім регоче: «От козак — разкозак!» Коли вона просить обрізати їй коси, його стривожене запитання — «І тобі не жаль, Соломіє?» — показує, що він думає про неї, а не про те, як вигідніше вдати козака. Остап теж діє: на березі він насідає на москаля ззаду й визволяє Соломію. Але в боротьбі за життя частіше веде Соломія: вона вигадує переодягання, перев’язує Остапа, шукає воду й береться за заробіток.

Поранення й воля до життя

Поранення під серце — найважча частина шляху. Остап біжить за Соломією «напружуючи останні сили», а в плавнях у гарячці веде в маренні розмову з дідом. У маренні він реалістичніший, ніж у мріях: Січі вже немає, «була, та загула», і він хоче «землю оратиму, рибальством житиму» — «все ж краще на волі, ніж під паном». Вовка, який підійшов до нього, він не допускає водою. А потім настає перелом: «Він не хоче вмирати. Він хоче жити». Остап повзе до людей і на межі свідомості чує Соломіїн голос.

Циганська оселя, арешт і фінал

У циган Остап повільно одужує й першим розуміє, що вони живуть крадіжками: «Треба тікати звідси!» Але встигнути не вдається: турецькі жовніри арештовують усіх у хаті, і він, хоч і «запевняв, що він чужий тут», потрапляє до конаку. Там йому загрожує повернення за Дунай до москалів і пана. Коли Соломія з Іваном спробують його відбити, «Одного душив Остап», але врятувати не вдається нікого.

В епілозі сивий Остап, сторож біля пам’ятника, слухає вітер і знає, що Соломія його кличе. Він показує спину зі слідами від пана й слід від москаля: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею».

Висновок для зошита

Остап — волелюбний, відважний, мрійливий і вірний хлопець, якого викохав дід-січовик. Він не вміє мовчки терпіти, але й не вміє перемагати без допомоги: його рятує Соломія. Через це образ Остапа — не лише про волю, а й про ціну, яку за неї платять. Це ціна, названа в заголовку, і Остап платить її все життя.